Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 2
За місяць : 483
Кількість
статей : 494
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Бібліографічний опис

Бібліографічний опис (Б. о.) – сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину або групу документів, наведених за визначеними правилами, що встановлюють наповнення і порядок послідовності зон бібліографічного опису та елементів Б. о., й призначені для загальної характеристики та ідентифікації документа. Процес складення Б. о. є самим першим і обов’язковим видом аналітико-синтетичного опрацювання документівБ. о. подає зовнішню характеристику документа і не розкриває його зміст. Б. о. має функції: ідентифікаційну, пошукову (евристичну), вибору, інформаційну, сигнальну, обліково-реєстраційну, організаційну. Вимоги до Б. о.: точність, повнота, єдність, стислість, зрозумілість та чіткість.

Приклад бібліографічного опису

Аналітико-синтетична обробка документів [Текст] : підруч. для студ. ін-тів культури / Е. Т. Карачинська, Є. А. Медведева, В. К. Удалова, Л. Г. Хромченко. – Xарків : ХДІК, 1996. – 258 с.

 

У стародавні часи, коли з’явилися відносно великі зібрання творів письменності, виникла потреба в складанні Б. о. документів. Б. о. відображалися в бібліотечних каталогах великих бібліотек. Олександрійська бібліотека, заснування якої відноситься до кінця 3 ст. до н.е., нараховувала, за припущеннями вчених, від 400 тис. до 700 тис. книг. У цій бібліотеці працював видатний учений і поет Стародавньої Греції Каллімах (310–240 рр.), який створив першу з відомих нам бібліографічних праць – «Таблиці тих, хто уславились з усіх галузей знань, і того, що вони написали у 120 книгах». Ця праця не дійшла до наших часів, проте, на думку більшості дослідників, вона поєднувала одночасно і бібліографію античних письменників і каталог Олександрійської бібліотеки. Каллімах уперше став виносити на початок опису ім’я автора. Від часів Давнього Риму ніяких зразків Б. о. не зберіглося, хоча каталоги для великих приватних бібліотек існували. На території України, як і в Західній Європі, бібліотечні каталоги з’явилися доволі рано, але описи стародавніх бібліотек не збереглися. Був втрачений, наприклад, опис бібліотеки київського князя Ярослава Мудрого (978–1054). Одним із різновидів бібліографічних списків у стародавній Русі були списки пожертвуваних книг. У 14–15 ст. продовжують складати списки «істинних» і «ложних» книг, у яких вказують не тільки грецькі, а й місцеві книги.

У період раннього середньовіччя. Б. о. рукописних книг складалися на конкретний примірник книги. В них містилися короткі відомості про книгу: назва, прізвище автора, кількість сторінок, опис оправи, звідки книга надійшла. Виникнення книгодрукування та поява друкованої книги в епоху Відродження висунула нові вимоги до Б. о., зокрема потреба характеризувати не тільки конкретну книгу, а видання в цілому. Першодруковані книги мали низку недоліків: відсутній титульний аркуш (він з’явився лише в середині 16 ст.); зазвичай занадто довгі і громіздкі назви (майже до другої чверті 19 ст.). До опису були введені нові відомості – про місце і рік видання, імена видавців. Завдяки цьому стало можливим розрізняти різні видання одного й того ж твору. Великим кроком у розвитку принципів описування стала праця відомого швейцарського вченого і бібліографа Конрада Геснера (1516–1565) «Загальна бібліотека, або Найповніший каталог усіх писаній трьома мовами: латинською, грецькою та єврейською...» (1545–1555). В описах книг Геснер зазначав всі основні елементи, у тому числі місце і рік видання, кількість томів, а іноді і кількість аркушів. Особливою заслугою Геснера вважається те, що він розповсюдив практику складення описів під індивідуальним автором. Невдовзі англійський книгопродавець Ендрю Монселл запропонував складати описи, починаючи з прізвища автора. Його перша в світі національна бібліографія «Каталог англійських друкованих книг» (1595) містила звернення до видавців і книгопродавців, в якому було викладено принципи опису, котрі можна розглядати як одну з перших інструкцій щодо описування документів. У 17–18 ст. у ряді країн Західної Європи починають розроблятись інструкції з описування книг для каталогів великих бібліотек та видаються перші друковані бібліотечні каталоги. У 17 ст. у Росії було складено перший бібліографічний покажчик «Зміст книг, хто їх склав...» (1665), автором якого вважають книгохранителя московської друкарні Сільвестра Медведєва (1641–1691). У 18 ст. в Росії починають з’являтися  друковані каталоги у вигляді книжкових видань. Так, Бібліотекою Академії наук у 1742 р. видано каталог, що містив описи латинською мовою 15 562 книг і рукописів. Пізніше з’явився другий каталог – «Російські друковані книги, що знаходяться в імператорській Бібліотеці. Камера W. Шкап 1, 2, 3, 4», який отримав назву «Камерного каталогу». В ньому наведено описи 727 російських друкованих і рукописних книг. Описи  містили ім’я й прізвище автора в родовому відмінку, назву твору, відомості, що належать до назви, місце й рік видання. Проте, в галузі теорії Б. о. 18 ст. не принесло принципово нових ідей. Більш плідним у розвитку теорії Б. о. стало 19 ст. Великі бібліотеки працювали над створенням каталогів, що вимагало розроблення спеціальних інструкцій. У 1809 р. в Росії створено першу друковану інструкцію зі складення Б. о. «Досвід нового бібліографічного порядку для Санкт-Петербурзької імператорської бібліотеки». Автор інструкції – помічник директора, а з 1811 р. – директор цієї бібліотеки О. М. Оленін (1763–1843). Інструкція визначала обсяг, послідовність елементів опису (заголовок, повна назва твору у формі, наведеній на титульному аркуші, місце і рік видання, кількість томів, формат), а також формальні правила (наприклад, наведення назви твору з помилками, якщо вони є на титульному аркуші). В інструкції пропонувалося прізвище автора вказувати у заголовку в називному відмінку, джерелом опису вважати книгу в цілому, а не лише титульний аркуш.

У 19 ст. були сформульовані основні положення сучасної теорії та методики складення Б. о. та створено низку каталогізаційних інструкцій. Принципове значення мало теоретичне розроблення методики складення описів під заголовком колективного автора. У 1859 р. було видано інструкцію «Про устрій суспільних бібліотек і складанні їх каталогів», складену В. І. Собольщиковим (1813–1872) для широкого кола громадських бібліотек Росії. Автор рекомендував складати описи, базуючись не тільки на титульному аркуші, а на виданні в цілому, розкривати зміст деяких книг. Він визначив такі обов’язкові елементи опису: прізвище, ім’я автора, головне слово назви, текст назви, місце видання, друкарня, рік видання, формат, кількість томів, кількість сторінок і кількість аркушів ілюстративних матеріалів. У 19 ст. розробленням принципів описування книг і складенням інструкцій займались американські бібліотекарі. У 1852 р. Чарльз Джюїтт (1816–1868) підготував інструкцію, опубліковану у звітах Смітсоніївського інституту у Вашингтоні. Джюїтт намагався передбачити по-можливості всі випадки, що могли зустрітися при складанні описів, тому його інструкція виявилась переобтяженою різними деталями. Позитивними в ній були ствердження принципу уніфікації заголовку опису, а також рекомендація описувати книги, що опубліковані під псевдонімом, під справжнім ім’ям автора. У 1876 р. Чарльз Кеттер (1837–1903) опублікував «Правила складення словникового каталогу», в яких сформулював основні принципи описування книг: 1) під прізвищем автора або під власною назвою установи, відповідальної за видання; 2) під першим словом назви (якщо автор або установа невідомі). Ці принципи стали основою для створення так званої англо-американської інструкції. Іншим шляхом пішов німецький бібліотекар Карл Дзяцко (1842–1903). У 1886 р. вийшла його «Інструкція для розташування описів в алфавітному картковому каталозі Королівської і Університетської бібліотеки в Бреслау», в якій він відмовлявся від колективного авторства і рекомендував складати описи офіційних видань під назвою. При формулюванні назв в описах під назвою він пропонував використовувати так званий граматичний порядок слів. Ця інструкція стала основою для створення так званої прусської інструкції. Найдосконалішими інструкціями на початку 20 ст. були англо-американська і прусська, котрі вплинули на створення національних інструкцій з Б. о. в багатьох країнах. Англо-американська інструкція, видана у 1908 р., базувалася на використанні заголовків колективного автора. Прусська інструкції (видана у 1899 р., в остаточному вигляді у 1909 р.) базувалася на тому, що заголовок колективного автора не використовувався, а при складанні описів під назвою на перше місце виносився змістовний іменник у називному відмінку.

В останні десятиліття 19 ст. з’явилися роботи, де значна увага приділялася правилам складення Б. о. статей із збірок, з журналів і газет. Охарактеризовані інструкції призначалися лише для каталогів. Правила складення Б. о. в Росії були ближчими до прусської інструкції. Їх було вдосконалено на I Всеросійському з’їзді з бібліотечної справи (1911), де, зокрема, було запропоновано описувати книги, в яких не зазначено автора, під першим словом назви, а не під першим його іменником. Спробу використання зарубіжного досвіду зробив бібліотекар Державної думи Росії О. М. Бєлов у праці «Правила складення каталогів алфавітного, систематичного і предметного» (1915). Крім правил описування книг, в ній регламентувалось описування періодичних видань, географічних карт, образотворчих матеріалів. Рекомендувався принцип колективного авторства.

Основи складення Б. о.в Україні пов’язані з діяльністю Головної книжкової палати, створеної в 1919 р. у Києві. При ній діяв Український бібліографічний інститут для розроблення теоретичних питань Б. о., класифікації, бібліографії. У 1923 р. було надруковано інструкцію «Правила картографії», підготовлену директором інституту Ю. Ковалевським. Інструкція регламентувала складення описів книг, багатотомних, періодичних видань і видань, що продовжуються. Правила ґрунтувалися на методиці складення описів Міжнародного бібліографічного інституту, однак уперше було застосовано опис мовою, якою надруковано твір. Важливим було також встановлення певної послідовності елементів опису і визначення друкованого видання у цілому як джерела для складення опису. Правила Б. о. застосовувалися в різних бібліотеках та органах централізованої каталогізації. Книжкова палата зробила величезний внесок у розроблення уніфікації опису завдяки виданню робочої інструкції, що регламентувала державну бібліографічну реєстрацію документів у «Літопису українського друку» та організації й ведення каталогів за допомогою друкованих карток єдиного зразка. Інструкція містила положення про складення описів і анотацій мовою, котрою надруковано твір з усіма особливостями правопису. Для скорочення опису було введено скорочення слів.  Також внесок у розроблення теорії та практики Б. о. зробила Каталографічна й Бібліографічна комісія, створена Президією Укрнауки у 1926 р. Комісія підготувала «Основні положення скороченого бібліографування», що розроблені В. О. Козловським і призначені для потреб Всеукраїнської бібліотеки. Вони мали сприяти уніфікації опису в наукових бібліотеках при складанні бібліографічних матеріалів. Значна частина цих правил відповідає сучасній методиці складення Б. о. 1935 р. у Книжковій палаті було підготовлено каталографічні інструкції, в яких викладено правила складення опису різних видів книжкових видань на основах однотипності, єдиної форми опису, чітких правил щодо умовних скорочень слів, застосування різних шрифтів для виділення окремих елементів і розділових знаків. Пропонувалося складати зведений опис на багатотомні видання. Книжкова палата розробила інструкції зі складення описів періодичних видань, розписування журнальних статей, правила складення опису книг для бібліографічних покажчиків тощо.

Робота з уніфікації Б. о. велася на загальнодержавному рівні СРСР. У 1936 р. на Всесоюзній нараді з теоретичних питань бібліотечної справи і бібліографії було досягнуто згоди щодо основних принципів Б. о. В цьому ж році Всесоюзна книжкова палата видала інструкцію із загальними рекомендаціями з Б. о., в основу якої було покладено каталографічну інструкцію Книжкової палати України. Міжвідомча каталогізаційна комісія при Державній бібліотеці СРСР (нині – Російська державна бібліотека) протягом 1949–1958 pp. видала багатотомну інструкцію «Єдині правила опису творів друку для бібліотечних каталогів». Це було зібрання детально розроблених правил складення Б. о. різних видів документів (книг, періодичних видань, картографічних, нотних видань, друкованої графіки, окремих видів технічної документації), орієнтованих на каталоги великих бібліотек. Пізніше вийшли правила опису звукозаписів та аудіовізуальних матеріалів. У 1953 р. вийшов друком скорочений варіант єдиних правил для масових і невеликих наукових бібліотек, правила опису в якому значно спрощено. У 1965 р. на Всесоюзній науковій конференції з каталогізації були започатковані заходи щодо підготовки державних стандартів зі складення Б. о. і оформлення творів друку, затвердження й видання яких здійснювалося протягом 1969–1970 pp.

У середині 20 ст. зросла потреба в активному обміні інформацією між установами різних країн. Але несхожість правил складення описів документів у різних країнах ускладнювала такий обмін. Цим питанням зайнялася Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій і установ (далі – ІФЛА). У 1954 р. було створено робочу групу для координації принципів Б. о., яка розробила міжнародні принципи Б. о., затверджені у 1961 р. на Міжнародній конференції з принципів каталогізації в Парижі. У 1969 р. на нараді експертів з каталогізації в Копенгагені обговорювався  «Міжнародний стандартний бібліографічний опис» ISBD, головна мета якого – зробити Б. о.., які використовуються в різних інформаційно-пошукових масивах, уніфікованими і зрозумілими. Так, замість терміну «каталожний опис» застосовувався термін «бібліографічний опис»; було включено нові терміни (основна назва, відомості про відповідальність та ін..); елементи Б. о. поділено на обов’язкові і факультативні; відбулося групування елементів Б. о. у зони, прийнято систему умовних розділових знаків. Робоча група розробила проекти для складення описів книг – ISBD (M) і бібліографічних описів серійних видань – ISBD (S). У 1974 р. видані стандарти на складення описів різних видів документів (картографічних видань, нот, аудіовізуальних матеріалів, електронних ресурсів тощо). Пізніше ISBD став стандартом ISO 2709, і країни, що співпрацюють у галузі інформації, мають дотримуватися міжнародних правил і враховувати їх у національних інструкціях та стандартах. З 1976 р. стандарти з Б. о., які затверджуються і використовуються в нашій країні, погоджуються з ISBD.

Об’єктами Б. о. є всі види документів на будь-яких носіях інформації. Документи можуть бути опублікованими, неопублікованими і тими, що не підлягають опублікуванню (напр., організаційно-розпорядчі). Б. о. складається з бібліографічних елементів. Елементи об’єднані в зони бібліографічного опису на основі загальної функціональності або змісту. Залежно від набору елементів розрізняють повний, розширений і короткий Б. о. Залежно від структури розрізняють однорівневий і багаторівневий Б. о., від об’єкта – монографічний, зведений й аналітичний Б. о., від наявності автора – авторський і безавторський Б. о. В карткових каталогах присутні основні та додаткові Б. о. В електронних каталогах додаткові Б. о. не створюються, а співавтори позначаються як додаткові точки доступу до документа.

При складанні Б. о. застосовують скорочення слів і словосполучень. Числівники, як правило, наводять у тому вигляді, як вони зазначені в джерелі інформації, тобто римськими або арабськими цифрами, або в словесній формі. Складення опису здійснюється безпосередньо за виданням, тобто de visu, що забезпечує точність і повноту опису. Бібліографічне описування документів складається з таких етапів: аналіз документа; виявлення бібліографічних відомостей; визначення необхідного набору елементів опису; вибір першого елементу бібліографічного опису; фіксація виявлених відомостей згідно зі встановленою послідовністю, з використанням відповідних умовних розділових знаків; редагування бібліографічного опису.

Джерела

 

Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення : ДСТУ 2394-94. – [Чинний від 1995–01–01]. – Київ : Держстандарт України, 1994. – II, 89 с. – (Інформація та документація) (Державний стандарт України);

Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила : ГОСТ 7.12-93. – [Взамен ГОСТ 7.12-77 ; введ. 1995-07-01]. – Москва : Госстандарт России, 1995. – III, 16 с. – (Межгосударственный стандарт) (Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу);

Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов. Общие требования и правила составления : ГОСТ 7.82-2001. – Введ. впервые. – [Введ. 2002.07.01]. – Минск : Межгос. Совет по стандартизации, метрологии и сертификации, 2001. – 31 с. – (Межгосударственный стандарт) (Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу);

Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання : ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. – [На заміну ГОСТ 7.1.-84, ГОСТ 7.16-79, ГОСТ 7.18-79, ГОСТ 7.34-81, ГОСТ 7.40-82 ; введ. 2007-07-01 ; чинний від 2008-04-01]. – Київ : Держспоживстандарт України, 2007. – 47 с. – (Національний стандарт України) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи);

Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги та правила складання : ДСТУ ГОСТ 7.80:2007. – [Чинний від 2008-04-01]. – Київ : Держспоживстандарт України, 2009. – III, 7 с. – (Національний стандарт України) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи);

Бібліографічний запис. Скорочення слів і словосполук, поданих іноземними європейськими мовами : ДСТУ 7093:2009 : (ГОСТ 7.11-2004 (ИСО 832:1994), MOD ; ISO 832:1994, MOD). – [Уведено вперше (зі скасуванням в Україні ГОСТ 7.11-78 ; чинний від 2010–04–01]. – Київ : Держспоживстандарт України, 2009. – IV, 82 с. – (Національний стандарт України) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи);

Бібліографічний опис. Скорочення слів і словосполучень української мови. Загальні вимоги та правила : ДСТУ 3582:2013. – [На заміну ДСТУ 3582–97 ; Чинний від 2014–01–01]. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – III, 15 с. – (Національний стандарт України) (Інформація та документація);

Зупарова Л. Б. Библиотечная обработка документа : учеб.-метод. пособие / Л. Б. Зупарова, Т. А. Зайцева, Л. И. Сазонова ; ред. Ю. Н. Столяров. – Москва : Либерия, 2003. – 208 с.;

Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документів : підручник / Н. М. Кушнаренко, В. К. Удалова. – 3-тє вид., стереотип. – Київ : Знання, 2006. – 331 с.;

Карпенко О. О. Аналітико-синтетична переробка документної інформації: бібліографічний опис : навч. посіб. / О. О. Карпенко ; М-во освіти і науки України, Нац. аерокосміч. ун-т ім. М. Є. Жуковського «Харк. авіац. ін-т». – Харків : ХАІ, 2009. – 70 с.;

Бібліографічний опис документів. Бібліографічні посилання : метод. рек. / [авт.-уклад. О. М. Збанацька]. – Київ, 2012. – 197 с. : табл., дод.

Збанацька Оксана Миколаївна
Статтю створено : 29.06.2016
Останній раз редаговано : 16.02.2017