Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 7
За місяць : 474
Кількість
статей : 547
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Рубрики : Бібліотеки
Бібліотеки наукових установ НАН України

Бібліотеки наукових установ НАН України – тип спеціальних бібліотек, що перебувають у віданні Національної академії наук України. Функціонують як самостійні структурні утворення, в окремих випадках – у складі інших підрозділів (відділів) наукових установ. Разом з двома науково-методичними центрами – Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського (НБУВ) та Львівською національною науковою бібліотекою України імені В. Стефаника (ЛННБУ) Б. н. у. утворюють бібліотечно-інформаційну мережу НАН України, яка є складовою бібліотечної системи України. Станом на 1 січня 2017 р. у мережі (разом з НБУВ та ЛННБУ) нараховується 107 Б. н. у. У м. Донецьку, на території, непідконтрольній Україні, залишаються фонди п’яти Б. н. у., п’ять – перебувають в анексованому Криму. Діяльність Б. н. у. координують Інформаційно-бібліотечна рада НАН України та НБУВ, як її базова організація.

За видовою ознакою і призначенням відповідно до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» Б. н. у. віднесені до категорії спеціальних бібліотек. У зарубіжному й вітчизняному бібліотекознавстві на їх позначення також використовують терміни  «академічні бібліотеки», «наукові бібліотеки» та «науково-технічні бібліотеки».

Головними завданнями Б. н. у. є інформаційне забезпечення наукової діяльності установи: формування профільних бібліотечних зібрань і ресурсів, орієнтованих на бібліотечно-інформаційне обслуговування наукових колективів, пеpшочеpгове задоволення професійних інформаційних потреб вчених.

На теренах України перші академічні бібліотеки – нині Державного природознавчого (м. Львів) та Одеського археологічного музеїв були засновані ще в середині 19 ст. за участю багатьох видатних учених. Так, львівська книгозбірня бере свій початок від широко відомої в 19 ст. у Європі «Поторицької бібліотеки» визначного природодослідника і засновника Природничого музею В. Дідушицького, налічує близько 70 тис. томів природничої літератури, починаючи з 16 ст. Бібліотека одеського музею бере відлік з 1825 р., в її фондах понад 33 тис. видань, у т. ч. іноземними мовами майже 9 тис. книжок; багато з цих видань надійшли від одеських учених, професури місцевого університету.

Становлення мережі Б. н. у. у 1918–1941 рр. невіддільне від організації та розвитку системи наукових установ УАН/ВУАН/АН УРСР. Фундатори Української академії наук Д. Багалій, М. Василенко, В. Вернадський, О. Грушевський, С. Єфремов, В. Кордт, А. Кримський, П. Тутковський ставили за мету, щоб, паралельно із Національною бібліотекою Української держави (створювалась майже одночасно з УАН), при наукових установах діяла система невеликих книгозбірень, але з ретельно підібраними профільними фондами з певних галузей знань. Це відображено у першому Статуті УАН (1918): «при відділах, при наукових установах та при окремих катедрах організуються відповідні бібліотеки». Накопичення й систематизування бібліотечних зібрань як важливої бази наукових досліджень найбільш інтенсивно відбувалось у перші п’ять років існування Академії (1918–1923). Протягом 1919–1939 рр. у структурі наукових установ Академії за участю вчених було створено 21 бібліотеку. Різні аспекти діяльності Б. н. у. постійно розглядалися на засіданнях Президії ВУАН. Зокрема, у 1929 р. питання з організації бібліотечно-бібліографічної роботи в наукових установах заслуховувалися 11 разів.

З організацією низки академічних бібліотек постало питання про створення у Всенародній бібліотеці України (ВБУ) підрозділу, який би координував методичну роботу відділів, вивчав, узагальнював, впроваджував у бібліотечну практику передовий досвід Б. н. у. Таким підрозділом став відділ бібліотекознавства ВБУ, одним з основних напрямів діяльності якого було формування фонду видань з бібліотечної теорії та практики. У 1924 р. на базі цього відділу створено Кабінет бібліотекознавства, який мав організовувати наукове розроблення питань бібліотечної теорії та практики і популяризувати їх серед працівників академічних бібліотек.

На початку 1930-х рр. відбувалась переорієнтація діяльності ВБУ, пов’язана зі структурною та ідеологічною реорганізацією ВУАН. У цей період визначальним для формування бібліотечної мережі Академії наук став «План реорганізації бібліотечної справи в ВУАН», підготовлений за результатами обстеження стану бібліотечної справи ревізійною комісією Академії і затверджений Президією ВУАН 14 листопада 1930 р. План охоплював усі напрями діяльності бібліотек ВУАН і окреслював основні заходи з її вдосконалення у світлі нових вимог розвитку соціально-економічної та ідеологічної сфер соціалістичного суспільства.

З отриманням у 1936 р. нової назви (Бібліотека Академії наук УРСР, БАН УРСР) та одночасним затвердженням нового Статуту було чітко окреслено місце Бібліотеки в бібліотечній системі УРСР, її роль як фундаментальної для мережі  академічних бібліотек України. З прийняттям січневою (1936) сесією Академії наук рішень про вдосконалення роботи академічних книгозбірень БАН УРСР розпочала цілеспрямовану діяльність з формування єдиної мережі бібліотек та організації науково-методичного керівництва ними. Науково-методичний напрям діяльності Бібліотеки оформився організаційно наступного року, із започаткуванням у структурі БАН УРСР сектору методичної роботи, який невдовзі було реорганізовано в методичний відділ. Саме у передвоєнний період закладено основи розвитку бібліотек АН УРСР як відомчої мережі з єдиним фондом, уніфікованою бібліотечною технологією, зведеними каталогами іноземних наукових видань, координацією комплектування та книгокористування, плановим підвищенням кваліфікації бібліотечних працівників та ін.

З приєднанням восени 1939 р. до УРСР західноукраїнських земель та згідно з постановою Ради Народних Комісарів УРСР «Про органі­зацію наукових установ в Західних областях УРСР» від 2 січня 1940 р. у Львові було закладено низку відділів АН УРСР, засновано філію Бібліотеки Академії наук УРСР (нині ЛННБУ), велась робота зі створення при нових академічних відділах бібліотечних підрозділів. Мережа академічних бібліотек зросла як у кількісному, так і територіальному вимірах і на кінець 1940 р. налічувала 28 книгозбірень (крім БАН та Львівської філії БАН АН УРСР).

Друга світова війна перервала формування бібліотечної мережі АН УРСР. Складним було і її повоєнне відновлення унаслідок значних втрат у фондах і матеріальній базі.

Нового імпульсу науково-методичне забезпечення діяльності мережі академічних бібліотек набуло з прийняттям постанови Президії АН УРСР 1946 р. «Про стан бібліотечної справи в системі Академії наук УРСР». Було ухвалено низку заходів, спрямованих на покращення роботи Б. н. у., зокрема: порушено клопотання перед Радою Міністрів СРСР про виділення одного платного примірника друкованої продукції СРСР з метою профільного розподілу між бібліотеками інститутів; особлива увага спрямовувалась на розвиток бібліографічного забезпечення дослідницьких тем відповідно до наукових планів інститутів.

У 1946 р. було розроблено низку управлінських документів: «Положення про керівництво мережею бібліотек наукових установ АН УРСР», «Проект положення про бібліотеку науково-дослідного інституту АН УРСР», «Проект типових правил користування бібліотекою науково-дослідного інституту АН УРСР» та видано перший систематизований путівник «Библиотеки Академии Наук УССР. Справочник». Бібліотекарі науково-дослідних інститутів пройшли навчання на двох тижневих семінарах з методики довідково-бібліографічної роботи та з організації книжкових фондів. Засобом обміну практичним досвідом, узагальнення надбань наукових бібліотек повоєнного періоду, організаційного й методичного забезпечення їх діяльності став «Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР» (1946–1947), започаткований Ю. Меженком.

50–60-ті рр. 20 ст. стали періодом інтенсивного піднесення АН УРСР, динамічного розвитку важливих для економіки країни наукових напрямів і, відповідно, заснування низки нових науково-дослідних інститутів – машинознавства та автоматики (1951), чорної металургії (1953), проблем матеріалознавства (1953), радіофізики та електроніки (1955) тощо та їх книгозбірень. Станом на 1955 р. бібліотечна мережа АН УРСР в цілому досягла довоєнних показників і разом з НБУВ та ЛННБУ налічувала 52 бібліотеки; серед них 39 знаходились у Києві, 7 – у Львові, 3 – у Харкові, 3 – в інших містах України.

Для двох наступних десятиліть характерними стали розвиток системи науково-технічної інформації та створення в академічних установах відділів НТІ. Питання взаємодії цих підрозділів із Б. н. у. постійно перебували в полі зору Президії, Бібліотечної ради, Відділення наукової інформації АН УРСР. На кінець 60-х рр. 20 ст. АН УРСР мала розгалужену мережу бібліотек, яка складалася з 65-ти бібліотек у багатьох містах України (Києві, Харкові, Львові, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Севастополі та ін.). Серед них – 11 бібліотек суспільного профілю, 23 – хіміко-технологічного і біологічного, 31 – фізико-технічного і математичного.

Починаючи з 1971 р., з наданням ЦНБ АН УРСР статусу науково-дослідної установи, бібліотеки мережі стали активно долучатись як співвиконавці до загальносоюзних, республіканських, відомчих досліджень, у яких брала участь ЦНБ, а саме: з проблем формування фондів (1971–1974, 1981–1984), ефективності використання зарубіжної наукової літератури (1980, 1984–1987), розвитку функціональної централізації бібліотек академічних установ на основі впровадження автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів (1985–1987) та ін.

До 1990-х років темпи зростання бібліотечної мережі АН УРСР були незначними – щорічно зі створенням нових НДУ до неї приєднувались дві–три бібліотеки. Натомість у 1990-х рр. мережа академічних бібліотек помітно зростала; зокрема, у 1992 р. було створено 12 нових інститутів і, відповідно, Б. н. у. у шести містах України.

Доба незалежності України характеризується активізацією науково-дослідної та науково-практичної діяльності академічних бібліотек, посиленням участі громадськості в управлінні бібліотечною справою, розвитком і поглибленням міжнародного співробітництва. Цим процесам сприяло й проведення у листопаді 1991 р. Надзвичайного з’їзду бібліотекарів України, під час якого було створено Асоціацію бібліотек України (АБУ). Членами АБУ стали більшість академічних бібліотек, завдяки цьому посилилась і урізноманітнилась  взаємодія між Б. н. у.

У 1996 р. Центральній науковій бібліотеці  НАН України повернуто історичний статус національної установи, відтак активізується та набуває актуальних форм її методична діяльність, вже під назвою Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. З метою удосконалення роботи академічних бібліотек та підвищення кваліфікації їх працівників НБУВ започаткувала збірники організаційно-методичних та інформаційно-аналітичних документів «Організація роботи бібліотеки науково-дослідної установи НАН України» (загалом підготовлено п’ять випусків) та «Робота бібліотек наукових установ НАН України в …. році» (на початок 2018 р. видано 22 випуски).

Стан мережі Б. н. у. та завдання розвитку бібліотечно-інформаційної справи в НАН України розглядались на засіданні Президії НАН України у 2003 р. Зокрема, у доповіді президента НАН України Б. Патона наголошувалося на необхідності зберегти потужну бібліотечно-інформаційну систему, що сформувалася за роки існування Академії та сприяти її всебічному вдосконаленню.

На рубежі 20–21 ст. в Україні помітно активізувались фундаментальні дослідження з історії бібліотечної справи та бібліотекознавства. Результати вивчення зародження та розвитку окремих Б. н. у. знайшли відображення на сторінках тематичного випуску збірника «Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського» (2006, вип. 15) з підзаголовком «Бібліотеки Національної академії наук України: історія і сучасність».

Станом на 1 січня 2017 р. сукупний бібліотечний фонд системи НАН України становить 32 млн. пр., щорічно бібліотеки мережі обслуговують 600 тис. користувачів, яким видається понад 5 млн. пр. документів. У фондах Б. н. у. зберігається 60 особових колекцій і бібліотек, а також зібрання наукових праць, архіви багатьох поколінь співробітників Академії.

У створенні Б. н. у., формуванні їхніх фондів, організації каталогів, класифікації літератури, налагодженні книгообмінних зв’язків значною є участь вчених Академії. Так, ядро фондів більшості Б. н. у. формувалось шляхом надходження приватних бібліотек та колекцій відомих учених –фундаторів цих установ: О. Богомольця та Р. Кавецького (нині Інститут експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р. Є. Кавецького), О. Палладіна (нині Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна), М. Доброхотова (Інститут газу), І. Францевича (Інститут проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича), А. Горшкова (Фізико-технологічний інститут металів та сплавів) та ін.

У Б. н. у. зберігаються також колекції та особові бібліотеки відомих учених, зокрема: радіофізика та радіоастронома С. Брауде (Радіоастрономічний інститут), антрополога і археолога Ф. Вовка (Інститут археології), математика М. Крилова (Інститут математики), ботаніка та гідробіолога Я. Ролла (Інститут гідробіології), геолога та географа П. Тутковського (Інститут геологічних наук), філософа Б. Фохта (Інститут філософії), бібліотекознавця Ю. Меженка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка) та ін.

Найчисельнішими є фонди бібліотек інститутів фізики (276 тис. пр.), кібернетики (275 тис. пр.) та електрозварювання (273 тис. пр.). Найбільша кількість стародруків зберігається у фондах бібліотеки Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного, серед яких чи не найповніша в Україні збірка творів видатного шведського ботаніка К. Ліннея, роботи професора Паризького ботанічного саду Ж. Турнефора та німецького ботаніка Н. Неккера. У 2009 р. бібліотека видала «Каталог стародруків», у 2011 р. – «Каталог рідкісної книги». У бібліотеці Державного природознавчого музею на іноземні стародруки та рідкісні видання створено окрему картотеку, також, за допомогою польського видання «Wielka encyclopedia powszechna PWN», створено бібліографічні описи наукових рукописів 1819–1937 рр., що зберігаються у її фонді.

Вагомий внесок у становлення академічних бібліотек зробили бібліотечні працівники – представники різних поколінь, які віддали бібліотечній справі по 40–50 років своєї трудової діяльності – А. Бойко (Інститут колоїдної хімії та хімії води ім. А. В. Думанського), К. Корнієнко (Інститут археології), Н. Никитюк (Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного), І. Панських (Державний природознавчий музей), Т. Посудневська (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка), Д. Пшеничникова (Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона), В. Рєдіна (Інститут біохімії ім. О. В. Паладіна), О. Сно (Інститут геологічних наук), С. Сотніченко (Інститут проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича), О. Шур’ян (Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця) та багато ін.

Б. н. у. активно впроваджують нові форми бібліотечного обслуговування, формують електронні каталоги та бази даних, оцифровують та надають віддаленим користувачам видання із своїх фондів, активно наповнюють сторінки на сайтах установ, створюють е-виставки тощо. Це бібліотеки інститутів металофізики, теоретичної фізики, географії, політичних і етнонаціональних досліджень, зоології, клітинної біології та генетичної інженерії, Головної астрономічної обсерваторії (ГАО), Радіоастрономічного інституту, Фізико-технічного інституту низьких температур та ін. Заслуговує на увагу досвід розбудови сторінки бібліотеки на сайті ГАО, де представлено ЕК, картотеку публікацій співробітників, колекції Я. Яцківа та Л. Шульмана, архів повних комплектів журналів видавництва ГАО: «Астрометрия и астрофизика» (за 1968–1973 рр.), «Кинематика и физика небесных тел» (від 1985 р.), «Космічна наука і технологія» (від 1995 р.), «Світогляд» (від 2006 р.) та продовжуване видання «Короткий астрономічний календар» (від 1948 р.).

Значне місце в організації ресурсів та довідково-бібліографічній діяльності академічних бібліотек посідає підготовка бібліографічних посібників різних видів, що відображають науковий доробок установи за певний період, тематичні бібліографічні покажчики, біобібліографії науковців тощо. Так, бібліотека Інституту керамології веде активну бібліографічну роботу, бере участь у виданні національного наукового щорічника «Бібліографія українського гончарства» (видруковано 10 випусків). Від 1993 р. бібліотека Інституту електрозварювання видає сигнальну інформацію «Сварка и родственные технологии». Бібліотека Інституту геотехнічної механіки щорічно готує тематичний бібліографічний покажчик «Геотехнологія». Бібліотека Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка у рамках планової наукової теми закінчила постатейний розпис періодичних видань 1920–1930-х рр. літературно-мистецького спрямування: «Нова генерація», «Плуг», «Плужанин», «Гарт», «Критика». За цими матеріалами укладено бібліографічний покажчик «Відома і невідома літературно-мистецька періодика 20–30-х рр. ХХ ст.».

Джерела

План реорганізації бібліотечної справи в ВУАН (ухвалено на бібліотечній нараді в ВУАН 18/Х 1930 року та на Президії ВУАН 14/ХІ – 1930 р.). // Вісті ВУАН. – 1930. – № 6. – С. 22–25;

Меженко Ю. Про стан мережі бібліотек наукових установ Академії наук УРСР : доп. директора Бібліотеки АН УРСР на Президії АН УРСР 21 черв. 1946 р. // Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР. – 1946. – № 2. – С. 3–13;

Плеський Г. М. Про керівництво бібліотеками наукових установ АН УРСР / Г. М. Плеський // Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР. – 1946. –№ 1. – С. 38–40;

Свобода А. А. Становлення мережі бібліотек наукових установ / А. А. Свобода, Н. І. Смаглова, Г. І. Солоіденко // Бібліотечний вісник – 1993. – № 5–6. – С. 14–18;

Бібліотеки Національної академії наук України : довідник / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського; уклад. А. А. Свобода, Н. І. Смаглова, Г. І. Солоіденко, Т. Л. Кулаковська, Н. І. Малолєтова: наук. ред. О. С. Онищенко. – Київ, 1996. – 110 с.;

Кучмаренко В. А. З історії формування бібліотек академічних установ України і розвитку видавничої справи УАН (1918–1928) / В. А. Кучмаренко, С. В. Старовойт // Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. – Київ, 2000. – Вип 5. – С. 82–91;

Про стан та завдання розвитку в НАН України бібліотечно-інформаційної справи // Бібліотечний вісник – 2003. – № 5. – С. 8;

Солоіденко Г. Бібліотеки наукових установ Національної академії НАН України: сторінки історії // Бібліотечний вісник – 2017. – № 5. – С. 44–50.

 

Солоіденко Галина Іванівна
Статтю створено : 03.01.2018
Останній раз редаговано : 04.01.2018