Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 16
За місяць : 671
Кількість
статей : 523
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Бібліотечне фондознавство

Бібліотечне фондознавство — наукова дисципліна, що вивчає теорію, історію, методологію, методику, технологію та організацію створення, функціонування і зберігання бібліотечних фондів. Об’єкт БФ — бібліотечний фонд як система, предмет — закономірності розвитку та функціонування бібліотечного фонду як базисної підсистеми бібліотеки.

В структурі БФ як системи наукового знання виокремлюють такі основні розділи: теоретико-методологічний, історичний, організаційно-технологічний, управлінський. Теоретико-методологічний розділ охоплює узагальнені знання щодо наукових методів дослідження, які дозволяють визначити сутність бібліотечного фонду як системного об’єкту, його специфічні властивості, зовнішньо та внутрішньо системні функції, ступені повноти, принципи та критерії якості функціонування. Історичний розділ БФ вивчає ґенезу та основні етапи розвитку фондознавчої думки, внесок вітчизняних та зарубіжних науковців у вивчення історії зародження та функціонування бібліотечних фондів як соціокультурного феномена. Організаційно-технологічний розділ БФ узагальнює знання щодо особливостей життєвого циклу бібліотечного документа, організації та технології комплектування, організації, зберігання та надання в користування бібліотечного фонду. Управлінський розділ БФ обґрунтовує систему ефективного управління функціонуванням бібліотечного фонду, розкриває структуру та зв’язки в системі управління, вимоги до її суб’єкта та об’єкта.

БФ пов’язане з усіма спорідненими дисциплінами документо-комунікаційного циклу — бібліотекознавством, бібліографознавством, книгознавством, архівознавством, музеєзнавством, документологією, інформаціологією, ноокомунікологією, аналітико-синтетичною обробкою документів, бібліотечним каталогознавством, бібліотечним читачезнавством, історією бібліотечної справи та ін. Міждисциплінарна взаємодія БФ з іншими науковими дисциплінами заснована на перехрещенні наукової проблематики та предметів досліджень.

Термін «бібліотечне фондознавство» був запропонований у 1902 р. німецьким бібліотекознавцем Арнімом Грезелем, уведений до наукового обігу російським фондознавцем Ю. М. Столяровим у 1981 р., але передісторія інституціоналізації БФ в самостійну наукову дисципліну більш давня  і пов’язана з виникненням перших бібліотек, поступовим накопиченням та узагальненням емпіричного знання щодо технологій створення, формування та зберігання бібліотечних фондів. Основними етапами розвитку БФ є: емпіричний (IV тис. до н.е. – XVIII ст.); етап початкових теоретичних узагальнень фондознавчої думки (XIX – перша половина XX ст.); етап формування теоретико-методологічних засад БФ як самостійної наукової дисципліни (друга половина ХХ ст. – по цей час).

Якісними ознаками першого етапу розвитку БФ (IV тис. до н.е. – XVIII ст.) є генерування знань про бібліотечний фонд в процесі постійного удосконалення технологій його формування, збереження та використання. Першими спробами узагальнення практики роботи бібліотек в цих аспектах є праці античних авторів (Філон Олександрійський «Про придбання та відбір книг» (25 р. до н.е. — 39 р. н. е.), бібліотекарів середньовіччя (Рішар де Фурніваль «Бібліономія» (ХІІІ ст., Франція), Річард де Б’єрі «Філобіблон» (ХІV ст., Велика Британія), фахівців XVII – XVIII ст. (Габріель Ноде «Поради по облаштуванню бібліотеки» (1627 р., Франція), Клод Клемент «Будівля, обладнання, обслуговування та використання книг у державному і приватному музеї чи бібліотеці» (1635 р., Іспанія), Михаель Деніс «Вступ до книгознавства» (1778 р., Австрія), Жан Франсуа Не Де Ля Рошель «Розправа про науку бібліографії та обов'язки бібліографа» (1782 р., Франція) та ін.

Другий етап розвитку БФ (XIX – перша половина XX ст.) характеризується поступовим становленням системи фондознавчого знання, зокрема й в процесі його формування як окремої навчальної дисципліни. Зміцненню теоретичних засад БФ сприяла поява на початку XIX ст. перших ґрунтовних праць з книгознавства та бібліотекознавства, в яких, зокрема, розглядалися й технології раціонального формування бібліотечних фондів (Габріель Пеньо «Тлумачний словник з бібліології» (1802-1804 рр., Франція); Жак Шарль Брюне та Жан Пі Намюр «Керівництва для бібліотек» (1820-30 рр. Франція); Павло Ярковський «План розташування бібліотеки Волинського ліцею» (1838 р., Польща).

У першій чверті ХІХ ст. формування теоретичних основ БФ відбувалося в межах інституціоналізованого в самостійну науку бібліотекознавства. Мартін Шреттингер – автор першого спеціального видання «Досвід повного навчального керівництва з бібліотекознавства...» (1808-1829 рр.) – серед знань, необхідних «для належного устрою бібліотеки», відзначав такі: «будівництво та обладнання приміщення, організація роботи в бібліотеці, комплектування та обробка фондів, надання їх у розпорядження читачів». На початку ХХ ст. цей підхід плідно розвивав інший німецький фахівець Арнім Грезель. У своїй праці «Базовий курс бібліотекознавства» (1902 р.) він структурував цю наукову дисципліну на дві рівнозначні складові: учення про бібліотеку в цілому та БФ. Поява терміна «бібліотечне фондознавство» стимулювала подальший розвиток теоретичних засад майбутньої наукової дисципліни. На думку Ю. М. Столярова, введення А. Грезелем наукового поняття БФ та надання йому рівного з «загальним бібліотекознавством» статусу означало принципово важливий момент – одночасне зародження бібліотекознавства та фондознавства як його самостійної складової. Наприкінці ХІХ – початку ХХ  ст. окремий розділ, присвячений питанням комплектування та організації бібліотечного фонду, що одержав назву бібліотекономія, формувався і в структурі бібліології як узагальнюючої наукової дисципліни книгознавчого циклу.

У першій чверті ХХ ст. окремі організаційно-методичні та технологічні питання формування бібліотечного фонду активно розробляли видатні українські та російські бібліотекознавці – Д. А. Балика, Б. О. Борович, І. С. ВугманМ. А. Годкевич, К. М. Дєрунов, Є. М. Мединський, Ю. І. Меженко, В. О. Невський, О. О. Покровський, М. О. Рубакін, К. І. Рубинський, С. О. Сірополко, Н. Я. Фридьєва, Л. Б. Хавкіна та ін. З 1930-х рр. теоретичні основи БФ активно розвиваються в процесі підготовки бібліотечних кадрів вищої кваліфікації (Ю. В. Григор’єв, В. М. Деніс’єв, О. С. Чубар’ян); у 1960-х рр. виникає окрема навчальна дисципліна «Бібліотечні фонди» та перші ґрунтовні підручники, що свідчить про поступове виокремлення, структурування та інституціоналізацію цілісної системи фондознавчого знання.

 

Видання у 1973 р. книги Ю. В. Григор’єва «Теоретичні основи формування бібліотечних фондів» знаменує початок нового етапу розвитку БФ — етапу формування його теоретико-методологічних засад як самостійної наукової дисципліни. На цьому етапі відбувається суттєве зміцнення теорії формування, зберігання та надання в користування бібліотечних фондів, активізується підготовка докторських та кандидатських дисертацій фондознавчої проблематики, з’являються ґрунтовні монографічні дослідження, збагачується категоріальний апарат предметної галузі. Етапними явищами в розвитку та ускладненні системи фондознавчого знання стають: видання підручників Ю. М. Столярова та О. П. Арефєвої «Бібліотечні фонди» (1979 р.), навчальних посібників фондознавчої проблематики С. Л. Лохвицької та Г. В. Тараченко (1988 р.), М. П. Васильченка, Н. М. Кушнаренко, В. А. Мільман (1993 р.), Ю. М. Столярова «Бібліотечний фонд» (1991 р.); вихід ґрунтовних теоретичних праць Ю. О. Гриханова, Д. В. Євсєєва, М. С. Карташова, О. В. Маркіної, Ю. П. Нюкши, Н. З. Стародубової, К. Т. Селиверстової, Т. С. Ступникової, В. І. Терьошина, Л. М. Толчинської, Н. І. Тюліної, Н. І. Хахалевої, В. В. Шилова та ін.

У 1970-1980-ті рр. проблеми БФ належали до найбільш досліджуваних: близько 30 % усіх бібліотекознавчих видань були присвячені розробці питань комплектування, організації, зберігання та надання в користування бібліотечних фондів. На початку 1990-х рр. у зв’язку з необхідністю формування фондів національних бібліотечних систем новоутворених суверенних держав СНД активізується дослідження теоретичних, правових, організаційно-технологічних та управлінських основ БФ, що знайшло відбиття в працях Г. І. Василенко, М. П. Васильченка, А. А. Джиго, Г. М. Сєдової, М. В. Сланської, А. А. Соляник, Н. З. Стародубової, Ю. М. Столярова, В. М. Суворової, Л. М. Толчинської, С. М. Шпанцевої, І. В. Ейдемілер та ін.

Експоненціальні темпи зростання потоку електронних носіїв інформації, активне впровадження наприкінці 1990-х – початку 2000-х рр. у практику роботи вітчизняних бібліотек новітніх комп’ютерних та телекомунікаційних технологій стимулювали осмислення теоретичних та організаційних основ формування підсистеми електронних бібліотечних фондів, що продуктивно розроблялися в працях О. В. Баркової, О. Є. Буличової, Г. О. Євстигнєєвої, А. І. Земськова, Н. М. Литвинової, Т. В. Майстрович, І. Павлуші, А. А. Соляник, Ю. М. Столярова, А. О. Чекмарьова, Я. Л. Шрайберга та ін. Вихід друком монографії Т. В. Майстрович «Електронний документ як об’єкт бібліотечної справи» (М., 2004 р.) знаменував зародження в структурі БФ самостійного розділу — електронного бібліотечного фондознавства.

Однією з найстаріших і авторитетних фондознавчих наукових шкіл є харківська школа БФ, яка об’єднує декілька поколінь дослідників, що зробили значний внесок у розвиток теорії і практики формування бібліотечних фондів. Біля витоків цієї наукової школи здобутки таких відомих бібліотекознавців, як Х. Д. Алчевська, Л. Б. Хавкіна, К. І. Рубинський, М. А. Годкевич, Б. О. Борович, Д. А. Балика, Н. Я Фрідьєва та ін. У їх працях поступово зароджується системний підхід до розуміння сутності та технології формування бібліотечного фонду.

Якісно новий етап організаційної та когнітивної інституціоналізації харківської наукової школи БФ  розпочався із запровадженням у 1925 р. на базі Харківського інституту народної освіти (ХІНО) підготовки бібліотечних кадрів вищої кваліфікації, відкриттям профільних випускових кафедр, поступовим формуванням протягом 1930-60-х рр. в межах сумативного комплексного навчального курсу «Бібліотекознавство» системи теоретичних знань про бібліотечний фонд. Наприкінці 1940-х рр. ці тенденції знайшли відбиття не лише в змісті, але й в організації навчального процесу: в структурі бібліотечного факультету Харківського бібліотечного інституту було створено самостійну кафедру організації бібліотечних фондів і каталогів (1949), що сприяло зміцненню фондознавчої підготовки кадрів, стало суттєвим поштовхом до розвитку цілісної теорії формування бібліотечних фондів. Найсуттєвіший внесок у розробку фондознавчих проблем належить видатним фондознавцям кафедри А. А. Ашукіну, Є. П. Тамму, М. П. Васильченку, Н. М. Кушнаренко, В. А Мільман, А. А. Соляник.

Серед сучасних зарубіжних фондознавців теоретико-методологічні проблеми БФ найпродуктивніше розробляє Ю. М. Столяров. У 2000-х рр. завдяки його ґрунтовним навчальним посібникам «Защита библиотечного фонда» (М., 2006 р.), «Библиотека в экстремальной ситуации» (М., 2007 р.), «Безопасность библиотечного фонда» (М., 2013 р.) було закладено теоретико-методологічні засади екстремального БФ. Грунтовна монографія «Эволюция библиотечного фондоведения» (2007, у співавторстві з Н. М. Кушнаренко та А. А. Соляник), практичний посібник «Формирование библиотечного фонда» (М., 2015 р.) та підручник «Библиотечный фонд» (М., 2015 р.) узагальнили та збагатили здобутки теорії функціонування бібліотечного фонду за останнє двадцятип’ятиріччя.

Сучасними пріоритетними напрямами вітчизняних досліджень в галузі БФ є розроблення загальнотеоретичних та прикладних проблем створення, формування й зберігання електронних бібліотечних фондів, розвиток теоретико-методологічних засад електронного фондознавства, удосконалення фондознавчої складової вищої бібліотечно-інформаційної освіти.

Джерела

Столяров Ю. Н. Библиотечное фондоведение // Библиотечная энциклопедия. — Москва, 2007. — С. 206-207;

Столяров Ю. Н. Эволюция библиотечного фондоведения : монография / Ю. Н. Столяров, Н. Н. Кушнаренко, А. А. Соляник ; под. ред. Ю. Н Столярова. — Москва: Гранд-Фаир, 2007. — 688 с.;

Основні етапи розвитку харківської наукової школи бібліотечного фондознавства / М. П. Васильченко, Н. М. Кушнаренко, А. А. Соляник // Вісн. Харків. держ. акад. культури : зб. наук. пр. — Харків, 2011. — Вип. 34. — C. 98–107.

 

 

Соляник Алла Анатоліївна
Статтю створено : 28.09.2015
Останній раз редаговано : 15.05.2017