Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 20
За місяць : 743
Кількість
статей : 503
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Бібліотечні об’єднання 1920-1930-х рр.

Бібліотечні об’єднання 1920-1930-х рр. (Б. о.) – громадські професійні організації бібліотечних працівників 1920-х – поч. 1930-х рр. в СРСР, що здійснювали переважно координацію діяльності та методичне керування бібліотеками певного регіону (міста, району); професійну підготовку та перепідготовку кадрів; проведення й організацію науково-дослідної та політосвітньої роботи.

На поч. 1920-х рр. поряд із колишніми бібліотечними товариствами та асоціаціями почали виникати «бібліотечні об’єднання». Виникнувши стихійно, Б. о. знайшли позитивну підтримку зі сторони Головного політико-освітнього комітету (Головполітосвіти) Наркомату освіти УСРР (Наркомосу). У «Положенні про об’єднання бібліотечних працівників на місцях» (1922) встановлювалося обов’язкове членство у Б. о. працівників бібліотек всіх типів і видів та визначалося їхнє підпорядкування установам політосвіти. Основними факторами, що спричинили появу Б. о., були дефіцит кваліфікованих бібліотечних кадрів і різке скорочення апарату органів управління бібліотечною справою. Відповідно сформувалися два основні напрями роботи Б. о.: підвищення кваліфікації кадрів і адміністративно-організаційна робота в галузі бібліотечної справи. На початковому етапі свого розвитку Б. о. були по суті єдиним каналом пропаганди і розповсюдження бібліотечних знань, головною професійною школою бібліотекаря-політпросвітника та потужним засобом покращення бібліотечної справи.

Основними формами роботи Б. о. були бібліотечні конференції, семінари, гурткові заняття, секційні зібрання, які сприяли підвищенню кваліфікації бібліотечних працівників та більш раціональній організації бібліотечної справи. Б. о. мали діяти в певній єдності з політикою та завданнями організаційного центру, функції якого покладалися на центрально-округову бібліотеку або Кабінет політосвіт робітника.

Керівними органами Б. о. були загальні збори та президія, що обиралася на певний термін (часто її склад майже не змінювався). За «Положенням про бібліотечні об’єднання» 1924 р., головою президії об’єднання обиралася особа з числа бібліотечних інспекторів або завідувачів центрально-округових бібліотек. Обов’язками президії Б. о. були: керівництво роботою всіх секцій, затвердження планів, допомога бібліотечній інспекції у проведенні політосвітніх заходів тощо. Президія, координуючи роботу секцій, була не тільки керуючим, а й виконавчим органом і слугувала зв’язком між певним об’єднанням та установами Головполітосвіти.

Організація секцій у Б. о. здійснювалася за трьома напрямами: за об’єктом праці (наприклад, секції з методики роботи, з роботи самоосвіти, з пересувної роботи та ін.), за характером праці або типом бібліотек (секція наукових бібліотек, секція клубних бібліотек та ін.), за національною ознакою (секція єврейська, німецька та ін.). Секційна структура роботи Б. о. була доцільна там, де кількість членів становила більше 10–20 осіб. Невеликі об’єднання повинні були працювати у режимі пленуму. Добре зарекомендували себе такі методи роботи, як гуртки та комісії, що сприяли активізації діяльності членів об’єднання. Комісії з 3–5 осіб готували одну або дві доповіді на місяць, що зачитувалися на пленарній нараді об’єднання. Після розгляду та прийняття відповідного рішення доповідь роздруковували і розсилали у бібліотеки або готували її до читання на міській конференції, яку проводили, як правило, раз на місяць. Одночасно створювалися гуртки з вивчення читачів, книги, марксистської літератури, створення плакатів та ін. У кожному Б. о., за звичай, створювався гурток політграмоти і гуртки (секції) з організаційних і методичних питань бібліотечної роботи. Форма доповідей із подальшим обговоренням була незабаром замінена семінарськими заняттями. Навчання в політичному і бібліотечних гуртках проводилося щотижня. Гуртки в середньому складалися з 20–25 осіб. Крім того, були щомісячні загальні збори, на яких відбувалися дискусії з питань, що становили інтерес для більшості членів об’єднання.

Великі Б. о. діяли у Харкові, Одесі, Києві. У середині 1920-х рр. на території України Б. о. були створені в Артемівську, Євпаторії, Сімферополі, Херсоні, Миколаєві, Кіровограді, Маріуполі та в багатьох інших містах. У різні періоди свого розвитку Б. о. або розширювали, або звужували свої повноваження та завдання, але основними їх завданнями залишалися: координація бібліотечної роботи; обмін досвідом між бібліотекарями та встановлення виробничих зв’язків між бібліотеками; спільне опрацювання питань практичної діяльності бібліотек та методів бібліотечної роботи; вирішення проблем з підвищення кваліфікації бібліотекарів, а також професійних питань щодо встановлення норм праці, нарахування зарплати; налагодження постійного зв’язку з установами Наркомосу.

Важливе значення у вирішенні питань координації роботи бібліотек в Україні, організації та створенні Б. о. мала діяльність Київського та Одеського Б. о., які репрезентували у своїх містах різні книгозбірні, незалежно від їхнього типу і виду. Київське Б. о., що було створено при Політосвіті у 1924 р., займалося здебільшого вивченням стану бібліотечної роботи та побуту бібліотекарів Київщини; розвитком методики бібліотечної роботи; організацією підвищення кваліфікації працівників; проведенням певних дослідів у галузі бібліотечної справи та бібліотекознавства та ін. У період свого розквіту (1926-1927) воно охоплювало 229 бібліотечних працівників (181 жінка і 48 чоловіків). Київська міська мережа бібліотек у зазначений час складалася з великої центральної, дев’яти районних (70 тис. книг та 12 тис. постійних читачів), 19 профспілкових, п’яти самостійних дитячих бібліотек. Крім того, діяли ще десятки бібліотек при школах, клубах, вузах, наукових, військових, профспілкових та інших спеціальних бібліотек. Київське Б. о. мало три секції: секцію бібліотекарів дитячих бібліотек; секцію бібліотекарів, що обслуговували масового дорослого читача (бібліотек політосвіти та профспілок); секцію бібліотекарів спеціальних бібліотек (академічних та вишів). Президія Київського Б. о. складалася з семи осіб та збиралася щотижня. Рада Київського Б. о, що працювала при Губполітосвіті, кожні три місяці складала план роботи, який затверджувався на конференціях, що проходили щомісяця. На основі аналізу досвіду бібліотек м. Києва в об’єднанні були розроблені положення про бібліотечні ради, форми звітності, підготовлено та проведено п’ять загальноміських конференцій та ін. Працювало сім гуртків з вивчення: марксистської української книги; сучасних проблем марксизму (керівник – Я. Розанов); філософії; революції 1905 р.; сучасної художньої літератури українською та російською мовами. Були також гуртки марксистської самоосвіти; єврейської бібліографії; живої газети «Самоучка» для агітації за самоосвіту; плакатного мистецтва. Діяли п’ять комісій з: НОП в бібліотечній роботі; самоосвіти; опрацювання резолюцій Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників у справі вивчення читача (керівники Д. Балика та Н. Фрідьєва); вивчення резолюцій зазначеного з’їзду в справі роботи пересувних бібліотек; вивчення питань організації об’єднання. При Київському Б. о. були відкриті курси з вивчення української мови. Базою для роботи об’єднання був Кабінет бібліотекаря (бібліотечна секція Кабінету політосвітробітника), що був створений зусиллями активу працівників київських бібліотек та мав 450 видань з політосвітроботи і бібліотекознавства та який згодом перетворився у великий методичний центр. На початку 1930-х рр. він нараховував вже близько двох тисяч книг з бібліотечної та політосвітньої роботи. Десять членів Київського Б. о. були делегатами Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників, п'ятеро з яких виступили з доповідями, присвяченими питанням вивчення читачів, організації предметного каталогу, бібліотечної та науково-дослідної роботи дитячих бібліотек, діяльності кабінетів та відділів марксизму-ленінізму в бібліотеках.

Значний вплив на розвиток бібліотечної справи південного регіону України мала діяльність Одеського Б. о. (до 1924 р. – Бібліотечна рада), яке займалося професійною бібліотечною, політосвітньою, культурно-масовою та загальноосвітньою роботою. Президія Б. о. складалася з 17 осіб і щомісячно збиралася для обговорення робочих питань. При об'єднанні працювало шість секцій: бібліотечної самоосвіти, методична, дитяча, пересувна, українська та єврейська секції. Одеське бібліотечне об’єднання підготувало декілька номерів «Бюлетеня Одеського Бібліотечного Об’єднання» (Одеса, 1924–1926), який мав значну популярність серед бібліотекарів усієї країни, оскільки сприяв обміну досвідом та певними новаціями бібліотечної роботи, знайомив з цікавими методичними розробками, інформував про новини бібліотечної справи. На сторінках «Бюлетеня» у 1926 р. було опубліковано «Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології», що мав більше тисячі спеціальних термінів. Члени Одеського Б. о. також брали активну участь у Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників.

У першій половині 1920-х рр. під тиском керівних установ Головполітосвіти Б. о. були змушені займатися питаннями приймання та звільнення з роботи, складанням доповідей, планів, звітів, розробленням програм проведення різних кампаній, свят, тижнів, днів та інших заходів, що призводило до перевантаження їхньої діяльності дріб’язковою роботою. Виконуючи, певною мірою, управлінські функції, Б. о., як громадські професійні організації, були позбавлені владних повноважень, оскільки їхня діяльність не мала під собою юридичних підстав. У «Положенні про бібліотечні об’єднання» (1924) визначалося, що Б. о. створювалися з метою допомоги, в першу чергу, органам політосвіти, координації роботи міських бібліотек, підготовки та перепідготовки кадрів, налагодження методичної роботи. Члени Б. о. проводили як загальноміські, так і губернські (після реформування губерній у 1925 р. – округові) бібліотечні конференції, де вирішувалися проблеми підвищення політичного, загального культурного розвитку та професійного рівня бібліотекарів, питання організації пересувних бібліотек, різноманітних тематичних книжкових виставок, надання методичної допомоги бібліотекам регіону тощо. Члени об’єднань укладали примірні тематичні та предметні каталоги, що в друкованому вигляді розповсюджувалися у міських та сільських бібліотеках. Проте більшість повітових та сільських бібліотекарів не мали зв’язків з центральними та міськими Б. о., не отримували методичну допомогу або отримували її випадково, несистематично. Міські об’єднання повинні були стати тим ядром, навколо якого будуть організовані сільські бібліотекарі. Б. о. допомагали здійснювати наукові дослідження в галузі бібліотекознавства, зокрема щодо вивчення читачів (робітників, селян, службовців та ін.), значення книги як джерела знань, своєрідності бібліотечної роботи з дітьми, особливостей комплектування книжкового ядра та ін.

Суперечливе і заплутане становище Б. о., з точки зору координації діяльності та керування розвитком бібліотечної справи, стало предметом спеціальної дискусії, що розгорнулася у сер. 1920-х рр. і знайшла відображення на сторінках журналу «Красный библиотекарь» (статті І. Вугмана, В. Звєздіна, Л. Когана, М. Осипова, М. Смушкової, Н. Фрідьєвої та ін.). Зокрема, вітчизняний бібліотекознавець І. Вугман зазначав, що Б. о. повинні бути виключно організаціями професійними, оскільки відкрите професійне «самовизначення» бібліотекарів сприятиме посиленню їхньої загальної фахової активності. Також він запропонував утворити асоціацію бібліотек як добровільну організацію, спілку бібліотек, незалежну від їхньої відомчої приналежності, головною метою якої було б колективне вирішення питань і завдань, притаманних всім бібліотекам. Необхідність створення саме асоціації бібліотек, а не бібліотекарів, І. Вугман аргументував тим, що бібліотечна установа є юридичною особою, розпорядником певних коштів, які необхідні для виконання будь-якого практичного завдання, а Б. о. не мають під собою ні юридичної, ні матеріальної основи. Зазначена дискусія довела, що Б. о., навіть у недосконалій формі, були конче потрібні бібліотекарям. На думку фахівців, слід було б більш чітко визначити взаємини Б. о. з керівними структурами політосвіти і профспілками, розробити більш глибоко і детально «Положення про бібліотечні об’єднання», яке визначило б більш чітко їх статус, структуру, зміст діяльності, права й обов’язки та сформулювало б основні завдання на найближчу та більш віддалену перспективу.

На початку червня 1926 р. на Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників також активно обговорювалася діяльність Б. о. Делегати форуму обговорили тенденцію щодо уніфікації правил, форм і методів діяльності об'єднань; сформували конструктивні ідеї щодо необхідності демократизації організаційної структури Б. о. та ін. На з’їзді зазначалося, що Б. о. повинні створюватися на добровільних засадах, у кожному місті та охоплювати всіх працівників бібліотек. У доповіді Л. Когана (Одеса) зазначалося, що Б. о. носять в більшості практичний характер і їх виробничі функції пов’язані, в першу чергу, з питаннями методичної роботи, підготовки і перепідготовки фахівців. Доповідач запропонував встановити повну виборність усіх органів та керівних осіб Б. о., що було одноголосно прийнято. З’їзд ухвалив також нове «Положення про бібліотечні об’єднання» (1926).

Складним і до кінця не вирішеним залишалося питання взаємодії та координації діяльності Б. о. різних рівнів (центральних міст, міських округових та районних). Зв’язок між ними здійснювався за допомогою обміну протоколами, планами та звітами, шляхом листування, а також безпосереднього спілкування на семінарах, конференціях, з’їздах. Серед недоліків роботи Б. о. було: неповне охоплення всіх міських бібліотекарів, недостатня увага до потреб сільських бібліотек, відсутність належної плановості в діяльності, відрив теорії від практики та актуальних практичних завдань роботи бібліотек, соціалістичного будівництва в цілому, пасивність окремих членів об’єднань, розподіл членів об’єднань на керівних та керованих, відсутність ефективного обліку роботи всіх членів Б. о. Помилковим вважалось безпосереднє підпорядкування нижчих за ієрархією об’єднань – вищим, що призводило до сковування активності та ініціативи членів даних організацій. Для залучення бібліотекарів до роботи в об’єднаннях пропонувалося вводити в колективні угоди додатковий пункт про виділення певного робочого часу для роботи у Б. о. (наприклад, один день на тиждень для міських бібліотекарів, два дня на місяць – для працівників районних бібліотек), оскільки цей вид діяльності відбувався, як правило, у позаслужбовий час. Бібліотекознавець В. Звездін відмічав, що головною метою Б. о. повинно бути підвищення ефективності роботи бібліотек шляхом виконання низки практичних завдань, що, в свою чергу, можливо тоді, коли кожний член об’єднання буде автором і творцем певних заходів, що регулюють діяльність даних громадських організацій.

У другій половині 1920-х рр. ідеї розвитку Б. о. не були прийняті органами державного управління бібліотечною справою та певними колами бібліотечних робітників. В інструкції Головполітосвіти «Про підготовку та перепідготовку бібліотечних працівників» (1925) не передбачалося розмежування діяльності Б. о. зі структурами політосвіти і профспілок. Якщо раніше заняття політграмотою в об’єднаннях було ледве не на першому місці, то з другої половини 1920-х рр., як в інструкціях Головполітосвіти, так і в працях бібліотекознавців питання політичної підготовки бібліотекарів не схвалювалися. Так, головний редактор журналу «Красный библиотекарь» М. Смушкова зазначала, що Б. о., які, в першу чергу, є методичними організаціями, не повинні займатися питаннями політпідготовки, організаційними та професійними проблемами, що відносяться до сфери діяльності профспілок та Головполітосвіти. Офіційна думка також була однозначною: обговорення питань організаційного, політосвітнього характеру та політпідготовки не повинно входити до діяльності Б. о. Наприкінці 1920-х рр. за Б. о. залишилася, здебільшого, методична робота, підготовка та перепідготовка кадрів.

Б. о. піддавалися постійній критиці з боку профспілок, на думку яких, об'єднання намагалися перетворитися з методичних центрів у керівні органи бібліотечною справою. На початку 1920-х рр. на прагнення Б. о. співпрацювати з профспілками, керівники профспілки Робос (Робітники освіти) відповідали, що рішення професійних питань не стосуються функціональних обов’язків членів об’єднань. У 1925–1926 рр. відносини між Б. о. та профспілками дещо покращилися, що відразу стало помітно в підвищенні активності бібліотечних працівників. У публікаціях того часу неодноразово зазначалося, що Б. о. не намагаються замінити профспілки, а шукають шляхи раціональних взаємин. Проте профспілка бажала залишити за об’єднаннями лише методичну роботу та перепідготовку кадрів. Всеукраїнська бібліотечна нарада, що була скликана Всеукраїнською радою професійних спілок (ВУРПС) у березні 1927 р., побачивши в Б. о. мало не контрреволюційні організації, прийняла резолюцію, де рекомендувалося ліквідувати Б. о. як нікчемні, «кастові, якщо не гірше, організації». Було також засуджено рішення Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників про Б. о. як «безумовну політичну помилку», що загрожувала створенням «особливої касти культпрацівників-фахівців» із бібліотекарів. Найбільше занепокоєння викликала виборність керівних органів Б. о. На нараді лунали виступи проти Б. о. як організацій, що перейняли традиції дореволюційної «Просвіти». Повідомлялося також, що Наркомосвіти підготував резолюцію, яка скасовує рішення Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників про роботу Б. о. Таким чином, Б. о. переставали бути професійними громадськими організаціями та поступово трансформувалися в методичні органи.

В нормативно-інструктивних документах поступово замінювалася назва «бібліотечні об’єднання» на «бібліотечні ради», що існували ще на початку 1920-х рр. Наприклад, у 1922 р. розвиткові коопераційних засад бібліотечної та методичної роботи сприяла резолюція Харківської губернської бібліотечної наради щодо створення бібліотечних рад (при центральних, районних та волосних книгозбірнях), введення у повітові центральні ради представників від волосних бібліотечних установ тощо. При Харківській громадській бібліотеці було організовано Міську бібліотечну раду, а згодом – Раду пересувних бібліотек та Об’єднання дитячих бібліотек (1925). Підтримувалися постійні зв’язки з Б. о. наукових бібліотек Харкова, створеного наприкінці 1925 р., яке на правах секції входило до загальноміського Б. о. Тут практикувалися, окрім гуртків, курсів та семінарів, обмін досвідом роботи клубних бібліотек, хат-читалень та інших видів і типів бібліотек.

Остаточно методична спрямованість діяльності Б. о. була закріплена в інструкції Головполітосвіти «Про роботу бібліотечних нарад» (1927), де було замінено саму назву «бібліотечне об’єднання» на «бібліотечні наради» та чітко визначено її сутність і функції. В офіційних документах бібліотечна нарада (рада) визначалася як одна з форм організації методичної роботи бібліотек і систематичного підвищення кваліфікації бібліотекарів; виборна президія як керівний орган скасовувалася. Незважаючи на інструкції 1925–1927 рр., що регламентували діяльність Б. о., багато з них продовжувало працювати у напрямі творчих пошуків колективної організації праці.

В цілому Б. о. прагнули до професійної консолідації та сприяли розвитку бібліотечної справи в країні. Проте, їхній діяльності щодо захисту економічних та юридичних прав бібліотекарів, спроби поліпшення умов праці та побуту часто протидіяло керівництво профспілок. Уповноважені вирішувати деякі організаційно-адміністративні питання, Б. о. фактично були позбавлені самостійного статусу, юридичних прав і матеріальної бази для реалізації завдань з управління бібліотечною справою. Основною причиною, що ускладнювала подальший розвиток Б. о. як громадських професійних організацій, була сувора регламентація їхньої діяльності та контроль з боку органів управління бібліотечною справою. Вимоги керівних органів політосвіти щодо уніфікації форм, методів, планів роботи та організаційних структур Б. о., централізація управління бібліотечною справою стримували творчу ініціативу та професійну активність бібліотечних працівників. Подальшому розвитку об’єднань заважала також недостатньо чітко визначена функціональна спрямованість їхньої діяльності, що спричиняло дублювання ними окремих функцій органів політосвіти і профспілок. Головними досягненнями роботи Б. о. стали: формування та розвиток у бібліотекарів професійних навичок; підвищення ефективності роботи міських бібліотек шляхом організації та координації їхньої діяльності; налагодження системи методичної допомоги бібліотекам різних типів і видів, зокрема сільським бібліотекам; сприяння організації науково-дослідної роботи бібліотек. Проте, наприкінці 1920-х рр. поступово змінювалася внутрішня політика радянської держави. Партійно-бюрократичний апарат радянського уряду поступово встановлював жорсткий контроль за всіма сферами політичного, громадського та професійного життя суспільства. У бібліотечній справі, як і в інших галузях та сферах соціально-політичного та культурного життя, відбувався перехід від більш-менш демократичних форм соціально-професійної діяльності до централізації управління та уніфікації форм і методів суспільного виробництва та праці. Поступово Б. о. як громадські організації поступалися державним установам спочатку управлінськими та координуючими функціями, а потім професійними та методичними, доки зовсім не припинили своєї діяльності у першій половині 1930-х рр.

 

Джерела

 

Вугман И. Библиотечные объединения и ассоциация библиотек: (по поводу статьи т. Бажанова) / И. Вугман // Красный библиотекарь. – 1925. – № 6. – С. 57–59; 

Звездин В. Как же вести работу объединения: (По поводу ст. т. Бажанова в № 1 «Красного библиотекаря» за 1925 г.) / В. Звездин // Красный библиотекарь. – 1925. – № 4. – С. 66–72;

Бажанов Б. Что и как должны делать библиотечные объединения / Б. Бажанов // Красный библиотекарь. – 1926. – № 6. – С. 51–62;

Доблер Ф. Цели и задачи бибобъединений в 1926-27 гг. / Ф. Доблер // Красный библиотекарь. – 1926. – № 11. – С. 13–24;

Казакевич А. Работа деревенских секций уездных бибобъединений / А. Казакевич, А. Пермский // Красный библиотекарь. – 1926. – № 4. – С. 1–16. – Приложение; 

Коган Л. О библиотечных объединениях / Л. Коган // Красный библиотекарь. – 1926. – № 7. – С. 51–55; 

Смушкова М. Методические конференции о работе библиотечных объединений / М. Смушкова // Красный библиотекарь. – 1926. – № 9. – С. 3-10; 

Фридьева Н. К вопросу о работе методической секции бибобъединения / Н. Фридьева // Красный библиотекарь. – 1926. – № 6. – С. 62–75;

Шнеерсон З. Постановка работы по изучению читателя в библиотечных объединениях / З. Шнеерсон // Красный библиотекарь. – 1926. – № 1.– С. 1–14. – Приложение; 

Маймистов А. Р. Почему мы против библиотечных объединений? / А. Р. Маймистов // Культработник. – 1927. – № 6. – С. 10–19;

Рубанова Т. Д. Библиотечные объединения 20-х гг.: уроки истории / Т. Д. Рубанова // Советское библиотековедение. – 1991. – № 2. – С. 59–63;

Трач Ю. Фахові товариства та їх роль у професійному розвитку бібліотекарів України в 20-ті роки / Юлія Трач // Вісн. Книжк. палати. – 1998. – № 12. – С. 26–29;

Солоіденко Г. Історія створення та організація діяльності бібліотечних об’єднань та асоціацій в Україні / Г. Солоіденко // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Бібліотеки Національної академії наук України: історія і сучасність. – К., 2006. – Вип. 15. – С. 48–63.

Соколов Віктор Юрійович
Статтю створено : 22.11.2016
Останній раз редаговано : 22.11.2016