Дорошенко Дмитро Іванович [08.04.1882, м. Вільно, тепер – м. Вільнюс, Литва – 19.03.1951, м. Мюнхен, Німеччина] – український історик, публіцист, громадський і державний діяч, редактор, бібліограф.

Походив зі старовинного козацько-гетьманського роду.

З 1901 р. Д. Дорошенко навчався у Варшавському університеті, через деякий час перевівся до Петербурзького університету. Там зійшовся з Українською громадою, яка в 1903 р. обрала його головою. У 1904 р. Дмитро Іванович перебував у Львові, де на університетських курсах слухав виклади з історії України М. Грушевського та з історії української літератури І. Франка. Почав займатися науковою роботою, з 1905 р. активно співпрацював із періодичними виданнями: «Нова громада», «Рада», «Україна», «Літературно-науковий вістник», «Волинь», «Полтавщина», «Хлібороб», «Рідний край», «Украинская жизнь», «Южная заря».

У травні 1906 р. Д. Дорошенка запросили до Петербурга на посаду секретаря журналу «Украинский вестник» – органу української парламентської громади. Однак після розгону першої Державної думи він повернувся до Києва і відновив навчання в Київському університеті; паралельно співпрацював із газетою «Рада», яку видавав Є. Чикаленко. Весною 1909 р. Дмитро Дорошенко із відзнакою закінчив історико-філологічний факультет Київського університету й отримав запрошення на вчительську посаду до Катеринослава. У Катеринославі він познайомився з Д. Яворницьким, організував і редагував двотижневик «Дніпрові хвилі». У канікулярний час перебував у Києві (Боярка), де виконував редакторські обов’язки в газеті «Рада».

З 1914 р. Дмитро Іванович викладав історію у комерційній школі і був бібліотекарем у Київському художньо-історичному музеї. Коли постала необхідність призначення керівника Київської публічної бібліотеки  (тепер – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, прогресивна інтелігенція міста, що стояла на проукраїнських позиціях, висунула на цю посаду Д. Дорошенка. Дума проголосувала одностайно, однак губернатор затвердити його кандидатуру в умовах початку Першої світової війни не наважився, побоюючись «українофільства» кандидата.

Після лютневої революції 1917 р. Тимчасовим урядом Росії був призначений крайовим комісаром Галичини і Буковини, а під час формування Української Центральної Ради став її членом. У гетьманському уряді 1918 р. Д. І. Дорошенко був міністром закордонних справ. Після повалення уряду (у січні 1919 р.) став доцентом Кам’янець-Подільського університету.

У квітні 1919 р. Д. Дорошенко виїхав до Праги, у травні – до Відня. У 1922 р. Дмитро Іванович став редактором часопису «Українське слово», що виходив у Берліні. Був обраний членом-кореспондентом Вищої школи слов’янських студій Лондонського університету, професором Українського Вільного університету та Карлового університету в Празі, дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка (1923). У 1926–1931 рр., окрім викладання в університетах, очолював Український науковий інститут у Берліні. Православний факультет Варшавського університету запросив Д. Дорошенка очолити кафедру історії всесвітньої церкви 1936–1939 рр. Також викладав в університетах Канади (1937–1938), Українському Вільному університеті в Празі (1939–1945).

Після переїзду до Німеччини Дмитро Іванович був президентом Української вільної Академії наук (1945–1951). Серед його численних наукових праць – «Історія України 1917–1923 рр.» (Нью-Йорк, 1954), «Нарис історії України» (Мюнхен, 1966; Київ, 1991); «Мої спогади про недавнє минуле» (Мюнхен, 1969) та ін.

 

 

Народная украинская література : сб. отзывов на нар. укр. изд. – СПб., 1904.

Указатель источников для ознакомления с Южной Русью. – СПб., 1904.

Покажчик літератури українською мовою в Росії за 1798–1897 рр. // Науковий ювілейний збірник українського університету, присвячений Т. Г. Масарикові для вшанування 75-их роковин його народження. – Прага, 1925. – С. 142–238.

Найновіша література про П. Куліша : інформаційний огляд видань і розвідок за останні 15 літ // Зап. НТШ. – Л., 1927. – Т. 148.

Бібліотека Якова Марковича // Укр. книга. – 1937. – № 9–10. – С. 203–204.

Володимир Антонович і його життя й наукова і громадська діяльність. – Прага, 1942.

 

 

Бібліографія праць Д. Дорошенка за 1899–1942 роки. – Прага, 1942.

Винар Любомир Р. Дмитро Дорошенко, 1882–1951 : Видатний дослідник української історіографії і бібліографії / Любомир Р. Винар. – Мюнхен ; Нью-Йорк ; Торонто, 1983. – 41 с.

Дорошенко Дмитро Іванович – український історик, літературознавець, бібліограф, публіцист // Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ–ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 200–201.

Дорошенко Дмитро Іванович (26.03.1882, м. Вільнюс – 19.03.1951, м. Мюнхен) – відомий український історик, літературознавець, бібліограф, публіцист // Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на початку ХХ ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія. – Хмельницький, 1995. – С. 199.

Григора Д. Дорошенко Дмитро Іванович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. – Л., 1997. – Вип. 4. – С. 71–73.

Дорошенко Дмитро Іванович // Довідник з історії України : (А–Я). – К., 2001. – С. 222.

Смогоржевська І. Бібліографічна діяльність Дмитра Дорошенка / І. Смогоржевська // Вісн. Книжк. палати. – 2001. – № 12. – С. 42–45.

Рум’янцев В. О. Дорошенко Дмитро Іванович // Державні, політичні та громадські діячі України : політичні портрети : навч. посіб. для студ. навч. закл. – К., 2002. – С. 294–297.

Сохань С. В. Дорошенко Дмитро Іванович // Особові архівні фонди інституту рукопису : путівник. – Київ, 2002. – С. 149–152.

Ясь О. Дорошенко Дмитро Іванович // Українські історики ХХ століття : біобібліогр. довід. – Київ.; Львів, 2003. – Вип. 2, ч. 1. – С. 105–106.

Осташко Т. С. Дорошенко Дмитро Іванович // ЕІУ : в 5 т. – Київ, 2004. – Т. 2 : Г–Д. – С. 455.

Кузьминська О. Дорошенко Дмитро Іванович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України : біобібліогр. довід. – К., 2005. – Ч. 1. – С. 186–190.

Палієнко М. Дорошенко Дмитро Іванович // «Кіевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Київ, 2005. – С. 226–227.

Книгозбірні та архіви Дмитра Дорошенка: слідами одного інскрипту В’ячеслава Липинського / Я. Федорук // Український археографічний щорічник. – Київ, 2007. – Вип. 12. – С. 271–298. – Бібліогр.: 122 назв. – укр.;

Веденєєв Д. В. Дорошенко Дмитро Іванович // ЕСУ. – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл–Дя. – С. 339.

Дорошенко Дмитро // Видатні діячі українського національного відродження (ХІХ–ХХ ст.) : біогр. довід. : навч. посіб. для студ. ун-ту спец. «Історія» / упоряд. Т. Ю. Антілогова. – Луганськ, 2008. – С. 64–66.

Дорошенко Дмитро Іванович // Малюта О. «Просвіта» і Українська Державність (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.). – Київ, 2008. – С. 395–398.

Дорошенко Дмитро Іванович // Кулеша Н. Українська преса у Німеччині 1919–1945 рр. : формування та функціонування : монографія. – Львів, 2009. – С. 275–276.

Хміль О. Бібліографічна спадщина Дмитра Дорошенка // Бібліографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909–1939) : напрями діяльності та постаті : зб. наук. пр. – Львів, 2010. – С. 153–169.