За місяць : 1130
статей : 980
| Рубрики : | Науки документно-комунікаційного циклу → Книгознавство |
Екслібрис (лат. «еx libris» – «із книг») – власницький знак у книзі у вигляді мініатюрного графічного зображення і тексту, які засвідчують приналежність видання певній особі або бібліотеці, товариству чи певній установі. Більшість Е. існують у вигляді відтиску печатки (штемпелю) або вклеєного в книгу невеличкого паперового ярлика чи етикетки. Е. дають змогу встановити приналежність книги або бібліотеки тій чи іншій особі чи інституції, зокрема при реконструкції книжкових зібрань, розпорошених у різних книгосховищах, визначити етапи розвитку приватних книгозбірень, простежити хронологію їх поповнення та бібліофільські зацікавлення власника бібліотеки, зміну його особистих смаків та їх еволюцію.
Практика фіксування у книгах, рукописах, інших документах записів про їх приналежність певній особі, купівлю чи отримання в дарунок відома ще з глибокої давнини і була викликана рідкістю, а відтак і значною цінністю тогочасних документів. Такі записи стали першою формою книжкових власницьких знаків і виконували інформаційну, охоронну, а з часів Середньовіччя й декоративну, естетичну функцію.
Попередниками Е. (протоекслібрисами) були відтиски печаток, що датуються ХХІІІ ст. до н.е., з піктографічними написами власників глиняних табличок в стародавній державі Межиріччя – Аккаді, єгипетських фараонів (XV–XIV ст. до н.е.), ассирійського царя Ассирії Ашшурбаніпала (669–633 рр. до н.е.), бібліотека якого в Ніневії нараховувала 50 тис. глиняних табличок та ін. В Україні одним з перших вважається протоекслібрис у вигляді герба, що прикрашав рукописний Київський Псалтир 1397 р.
В епоху Середньовіччя стало традицією власницькі написи на книгах починати словами: «Ex libris». Далі зазначалися ім’я та прізвище власника книги на латині або назва монастиря, бібліотеки тощо. Певного вжитку набули й інші форми запису даного терміну на латині: “liber” (книга), “libri” (книги), “bibliotheca” (бібліотека),“ex bibliotheca” (із бібліотеки), “collectio” (зібрання), “ex collectione” (із зібрання), “ex cathalogo” (з каталогу), “donum” (дарунок) та їх відповідники іншими мовами. В останній час в цьому сенсі використовують також інші слова, що визначають тематичну, видову та іншу приналежність книги (наприклад, «шевченкіана»). Для власницьких записів на книгах застосовується термін провенієнція.
Широкого поширення Е. набув з другої половини XV ст., коли мистецтво гравюри отримало високого рівня розвитку і почало розвиватися книгодрукування. За стилем оформлення розрізняють гербові, вензельні (переплетені ініціали, часто у він’єтці), сюжетні та шрифтові (своєрідний ярлик із друкованим чи рукописним іменем власника, що інколи поєднується з девізом) Е.
Одними з перших Е. створювали німецькі художники А. Дюрер, Л. Кранах Старший, Г. Гольбейн. В цей період Е. з характерними власницькими написами поширювалися і на Сході. Наклеювання на внутрішньому боці обкладинки паперового ярлика з надрукованим написом «Ex libris» і прізвищем власника книжки все частіше поєднувало власницькі написи з художніми елементами, що мали прикрасити видання. У XVI–XVIII ст. для Е. типовими були тиснення монограм, вензелів, родових гербів, емблем, девізів, зображення портретів власників бібліотек, замків, монастирів тощо. Книжкові знаки, відтиснені у вигляді ініціалів, надписів, малюків на зовнішньому боці оправи, зокрема на пергаментних і шкіряних оправах французьких та італійських книг XVI–XVII ст., отримали назву суперекслібрисів. В Україні одними з перших суперекслібрисів стали відбитки міського герба на палітурках актових книг магістрату міста Львова (середина ХVI ст.).
Рукописний Е. в Україні бере початок зі звичайних підписів власників книги на рукописах XV–XVI ст., друкований – з XVII ст. Часто це відбитки з кліше з іменем власника, його емблемою, символічними малюнками. Одним з перших відомих нині українських майстрів Е. був львівський гравер Іван (Ян) Филипович, який, зокрема, виконав Е. для Варшавської публічної бібліотеки Залуських – першої національної бібліотеки Польщі (відкрита в 1747 р.). У XVII–XVIII ст. в Україні Е. мали заможні представники дворянства, духовенства, козацької старшини тощо (відомі Е. книжкових зібрань І. Боярського, М. Ханенка, К. Мокієвського та ін.). У цей період поряд із шрифтовими та сюжетними Е. широкого поширення набули гербові книжкові знаки. До родового герба власника книги автори Е. часто додавали зображення людей, тварин, різноманітні орнаменти, які виконували алегоричну функцію. У XVIII – на початку XIX ст. для Е. в Україні характерними були зображення оздобленої рослинним орнаментом рамки, у кутах якої вміщувались ініціали власника. В тексті написів використовували кілька видів шрифтів: готичний, три види курсиву та антикву. У XIX ст. в Е. пишні герби та вензелі дедалі частіше витіснялися звичайними монограмами. Незважаючи на появу літографії, цинкографії, ліногравюри, мистецтво Е. занепадало і відродилося тільки наприкінці XIX ст., здебільшого зусиллями бібліофілів. У XX ст. набули популярності сюжетні Е., що створювалися з використанням таких технік гравюри, як дереворит, мідьорит, ліногравюра, цинкографія, шовкографія, літографія, комп’ютерна графіка тощо. У сюжетах Е. часто фігурує символічний образ книги. Окремі з них виконано за мотивами літературних творів і фольклору. Значну частину сучасних Е. становлять книжкові знаки видавництв, музеїв, колекцій письменників, вчених, митців тощо.
Створення Е. є окремою сферою творчості художників-графіків. На зламі XIX–XХ ст. значний вплив на мистецтво Е. здійснили відомі художники О. Бенуа, Є. Лансере, М. Добужинський, Д. Мітрохін, Г. Нарбут, Г. Остроумова-Лєбєдєва, С. Чехонін. У 1920–1930-х роках характер українського Е. визначили роботи провідних майстрів графіки М. Жука, О. Кравченка, В. Кричевського, С. Конончука, О. Сахновської та ін. Продовжувачами їх традицій стали С. Гебус-Баранецька, М. Дмитрух, О. Кульчицька, Я. Музика, М. Осінчук, О. Оброца, М. Сосенко, М. Стратілат, М. Харинович та ін.
В сучасному розумінні Е. є книжковий знак, виконаний в одній із технік графіки, що містить ім’я та прізвище власника бібліотеки чи книги (або його ініціали) чи назву інституції. Е. може також містити пряму чи опосередковану інформацію про соціальний і професійний статус власника книги, його захоплення, естетичні уподобання. Водночас Е. відображає погляд художника на особистість бібліофіла, його творчу думку, побічно свідчить про мистецтво та культуру тієї чи іншої епохи. Перебуваючи у нерозривному зв’язку із книгою та книжковою ілюстрацією, Е. отримав статус окремого художнього твору – мініатюрного за розміром і лаконічного за змістом. Існує також категорія так званих квазіекслібрисів, які не сповна виконують функції персоніфікованої приналежності книги, а створені швидше з метою полестити певній особі чи з інших міркувань.
У ХХ – на поч. ХХІ ст. Е. втратив прикладне значення і еволюціонував у витвір мистецтва і об’єкт колекціонування (відомі колекції П. Амбура, К. Болсуновського, Б. Вілінбахова, І. Крип’якевича, Л. Куріса, С. Сильванського, С. Фортинського та ін.). Розвиток Е. призвів до створення у багатьох країнах товариств колекціонерів книжкового знака, які ведуть художньо-просвітницьку та видавничу діяльність. Створено музеї Е., існують міжнародні асоціації колекціонерів і художників Е. З 1994 р. Україна є членом Міжнародної асоціації товариств екслібрисистів FISAE (існує з 1966 р.). Діє Український Е.-клуб (президент – П. Нестеренко).
В'юник А. Український екслібрис / А. В'юник. – К., 1964. – 46 с.;
Минаев Е.М. Экслибрис / Е.М. Минаев, С.П. Фортинский. – М., 1970. – 240с.;
Экслибрис – знак книги. – К., 1987. – 35 с.; Экслибрис СССР. – М., 1975. – 176 с.;
Книжный знак. История, теория, практика художественного развития. – М., 1980. – 271 с.;
Шевченкіана в екслібрисі / Упоряд. В.І. Хворост . – Дніпропетровськ, 1993. – 166 с.;
Книжкові знаки Георгія Малакова / Упоряд. і вступ. ст. Дмитро Малаков. – К., 1998.– 100 с.;
Бердичевский Я. И. Размышления о коллекционировании. Размышления об экслибрисе/ Я. И. Бердичевский. – Берлин, 2006. – 173 с.;
Омелян Я. Екслібриси: книжкові знаки / Я. Омелян. – Тернопіль, 2006. – 112 с.;
Бердичевський Я. Книжкові знаки сучасників Т.Г. Шевченка / Я. Бердичевський. – К., 2007.– 84 с.;
Бердичевский Я. И. Полвека с экслибрисом / Я. И. Бердичевский. – К., 2008 . – 202 с.;
Нестеренко П. Історія українського екслібриса / П. Нестеренко. – К., 2010. – 328 с.;