Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 3
За місяць : 653
Кількість
статей : 518
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Книжкові пам’ятки

image

КНИЖКОВІ ПАМ’ЯТКИ – рукописні книги, стародруки (видання з сер. ХV ст. – по 1830 р.), рідкісні та цінні видання ХІХ–ХХІ ст. чи окремі особливі примірники (з автографами видатних особистостей, мистецькими екслібрисами чи суперекслібрисами, цікавими маргінальними записами, додатковими вклейками, ілюстраціями чи іншими відмінностями від основного накладу, в оригінальних цінних оправах). Загальні вимоги до визначення видів і категорій К. п., процесів їх виявлення, обліку та опису, а також забезпечення державного зберігання та використання встановлені національним стандартом ДСТУ ГОСТ 7.87:2008 СІБВС «Книжкові пам’ятки. Загальні вимоги (ГОСТ 7.87–2003. IDT)», дата введення в дію в Україні 01.10.2008. Стандарт розповсюджується на рукописні та друковані книги, книжкові колекції, що мають видатні духовні, естетичні, поліграфічні чи документуючі властивості, становлять суспільно значиму наукову, історичну чи культурну цінність і охороняються спеціальним законодавством. Основними видами К. п. є одиничні пам’ятки (рукописні книги, окремі видання чи примірники) і колекції – книжкові пам’ятки (організовані зібрання одиничних книжкових пам’яток чи книжок, що лише в сукупності мають властивості цінного історико-культурного об’єкта). За ступенем історико-культурної цінності К. п. поділяються на категорії світового, державного, місцевого рівнів. Для відбору К. п. застосовують хронологічний, соціально-ціннісний та кількісний критерії. Під хронолог. критерієм розуміють «вік» книги: йдеться про давні рукописні книги та стародруки; враховуються також особливості історії розвитку конкретних галузей знання, специфіка галузевого та місцевого книговидання. Під соціально-ціннісним критерієм розуміють етапність (книга адекватно відбиває важливі переламні етапи суспільного розвитку і є їх безпосередньою частиною); унікальність (єдина в своєму роді); пріоритетність (як перше видання в певній галузі науки і техніки, в т. ч. й техніки друку та книжкового оформлення, важливе для історії та культури, а також пріоритетне для суспільно-політичного розвитку); меморіальність (співвідносить книгу з життям та творчістю видатних особистостей, з роботою наукових і творчих колективів, з важливими історичними подіями та пам’ятними місцями); колекційність (свідчить про приналежність книги до колекції, що має властивості історико-культурного об’єкта). Ознаками кількісного критерію є малотиражність чи рідкісність збережених примірників. Виявлення К. п. може відбуватися як за окремими критеріями, так і у їхньому поєднанні. Визначення книжок ХІХ–ХХІ ст. книжковими пам’ятками відбувається шляхом проведення в бібліотеках експертизи. Централізований облік К. п. України може відбуватися на єдиній науково-методичній основі в Державному реєстрі національного культурного надбання (розділ Книжкові пам’ятки України).

К. п. у бібліотеках виділяються в окремі фонди; можливим є здійснення спеціального маркування К. п. в основних фондах. Зареєстровані колекції і фонди К. п. не підлягають переформуванню чи ліквідації; не допускається списання К. п. з причин втрати актуальності (морального зносу) чи внаслідок старіння фізичних матеріалів. Збереження К. п. здійснюється за ДСТУ ГОСТ 7.50:2006 СІБВС «Консервація документів. Загальні вимоги». Облік К. п., що перебувають у державній власності, є обов’язковим для установ будь-якого підпорядкування. Об’єктами обліку можуть бути одиничні К. п., колекції та фонди К. п., які враховуються і по примірниково і як сукупна цінність. Статистичний облік К. п. здійснюється за ДСТУ 7.20–2000 «Бібліотечна статистика». На державному рівні забезпечується формування й збереження зібрань К. п. світового і державного значення; на місцевому рівні створюються і забезпечуються умови зберігання зібрань пам’яток місцевого рівня.

Основним принципом щодо використання К. п. є пріоритет збереженості над доступністю оригіналів. Загальні правила користування К. п. передбачають: надання їх лише з науково-дослідницькою метою, в інших випадках – за спеціальним дозволом; наявність спеціалізованих читальних залів, що забезпечують всебічний контроль використання К. п.; відповідність професійної підготовки бібліотечного персоналу рівню користувачів цієї категорії видань. Установи-фондоутримувачі К. п. забезпечують доступність інформації про цю категорію книжок через систему каталогів, довідкові видання, експонування, створення копій. Експонування К. п. за межами країни відбувається за умови їх обов’язкового страхування. Страхові суми встановлюються на основі експертної оцінки.

Безпека К. п. – сукупність правових, інженерно-технічних, організаційних, режимних та інших заходів, які запобігають утраті К. п. унаслідок крадіжок, фактів вандалізму, аварій техногенного характеру, стихійних лих, інших небезпечних обставин та дій. Організаційне забезпечення захисту К. п. здійснюється шляхом розробки та запровадження комплексу засобів і заходів безпеки, а саме: прогнозуванням стану захищеності; оцінкою ефективності контрольно-пропускного режиму, фізичного та електронного захисту, комплекту посадових та спеціальних інструкцій; постійним аналізом професійного рівня хранителів тощо. Охорона фондів повинна здійснюватися на всіх етапах руху документів, починаючи з моменту їх надходження до бібліотеки і закінчуючи користуванням ними дослідниками. К. п. видаються тільки дослідникам на підставі аргументованої потреби від установи, де працює чи навчається дослідник, і максимально замінюються на копії у вигляді мікрофільму, електронної копії, фотокопії, роздрукованої оцифрованої копії, факсимільного видання. Інженерно-технічний захист місць зберігання К. п. забезпечується технічним укріпленням сховищ, їх розташуванням у приміщеннях, які мають запасний вихід або знаходяться поблизу сходових клітин, ліфтів. На вікнах із середини, а не з вулиці, мають бути металеві ґрати, товщина металевого прута яких не менше 1,5 см. Повинна бути забезпечена належна система охоронно-пожежної сигналізації, спеціально підібрані засоби пожежогасіння, бажано – автоматичного. У режимі охорони фондів передбачається: охорона від крадіжок і псування примірників; попередження втрат у повсякденних умовах; захисні засоби на випадок масових переміщень, стихійних чи інших лих. Сховища повинні бути обладнані приладами, які з’єднуються системою сигналізації зі службовими приміщеннями на варті. Бажана також сучасна система сигналізації, з відеокамерами стеження, яка виведена не на місцевий, а на міський пункт охорони. Доступ до приміщення фондів К. п. для сторонніх осіб та співробітників інших підрозділів не дозволяється. У неробочий час контроль забезпечується застосуванням контрольного замка, пломб або печаток, установленим порядком закривання приміщень, видачею ключів лише відповідальним особам для відкривання відділу під розпис, що має бути передбачено у Правилах внутрішнього розпорядку установи. Коди секретних замків сховищ повинні мати обмежене розповсюдження, їх треба міняти щоразу при змінах у штаті працівників, які мали доступ до сховищ. Шафи з найбільш цінними книжками та особливо цінними документами повинні мати надійні запори. Вільний доступ до фондів К. п. категорично забороняється. Експонування К. п. проводиться виключно в закритих вітринах, причому доступ до таких приміщень допускається за умови присутності співробітника. Обов’язковими є регулярні перевірки наявності К. п., які мають проводитися відповідно до перспективних планів.

Облікова документація щодо К. п. передбачає ведення всіх потрібних книг обліку, каталогів, наявність актів; будь-які виправлення в облікових документах не допускаються. Точні й детальні описи, де відмічено аномалії, дефекти, провенієнції та незвичайні фізичні риси К. п. є суттєвим доповненням описів службового (топографічного) каталогу. За архівними вимогами варто для особливо цінних К. п. запроваджувати заповнення «Вірчого аркуша» і «Аркуша використання». Облікові помітки на К. п. повинні обмежуватись найнеобхіднішим мінімумом, проте всі позначки мають недвозначно й зрозуміло вказувати установу-фондоутримувача. На титулах, видавничих і вишуканих аматорських обкладинках, цінних художніх форзацах, тексті чи ілюстраціях позначки не дозволяються. Проте вони повинні бути розміщені на самому матеріалі – книзі, брошурі, листівці, а не на додаткових елементах: обгортках, паспорту, папках, коробках, вкладках. Потрібно уникати наклейки ярликів на корінцях чи палітурках К. п., оскільки це псує оправи зі шкіри та сап’яну, особливо із золотим тисненням. Маркування на К. п. може бути двох типів: відразу помітне кожному й приховане, яке важко виявити, що переслідує, крім завдань обліку, мету запобігання втратам документів через викрадення. Видима позначка має бути на місці, звідки її не можна видалити без цілком очевидних слідів чи без втрати естетичної, комерційної вартості книги, її повноти. Приховані позначки ніколи не повинні бути єдиною формою маркування, вони лише доповнюють ті, які легко помітити. У сучасних умовах необхідними є лазерні чіпи на книжках і відповідна рамка в дверях читального залу, що реагує на винос промаркованих документів.

Дослідження К. п. та комплекс практичної діяльності з ними в бібліотеках називається книжкове пам’яткознавство.

 

 

Джерела

 

ДСТУ ГОСТ 7.87:2008 СІБВС «Книжкові пам’ятки. Загальні вимоги (ГОСТ 7.87–2003. IDT)».

Ковальчук Г. І. Книжкові пам’ятки в бібліотечних фондах: критерії відбору та визначення / Г. Ковальчук // Бібліотечна планета. – 2001. – № 2. – Додаток. – С. 1–5.

Ковальчук Г. І. Книжкові пам’ятки (рідкісні та цінні книжки) в бібліотечних фондах / Галина Ковальчук. – К., 2004. – 644 с.  

Ковальчук Г. І. Теорія та практика книжкового пам’яткознавства ХХ століття: Автореферат дис. ... д. і. н. – К.: НБУВ, 2005. – 38 с.

Яцунок Е. И. Книжные памятники в культурном наследии России: современное состояние, проблемы / Е.И. Яцунок. – М., 2008. – 192 с.                   

Ковальчук Галина Іванівна
Статтю створено : 29.01.2015
Останній раз редаговано : 19.05.2017