Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 40
За місяць : 1101
Кількість
статей : 489
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Одеське бібліотечне об’єднання

Одеське бібліотечне об’єднання (О. б. о.) – громадська професійна організація одеських бібліотечних працівників, що здійснювала координацію діяльності та методичне керівництво книгозбірнями міста та Одеської губернії (округи), професійну підготовку та перепідготовку їх кадрів протягом 1922–1930 рр. Вважалося одним із провідних серед бібліотечних об'єднань 1920–1930-х рр., котрі діяли в Радянській Україні.

З утвердженням радянської влади в Одесі (1920) перед бібліотечним відділом Губернського політико-освітнього комітету (Губполітосвіти) постала потреба в координації діяльності роботи міських бібліотек. Деякий час координаційні функції виконувала щотижнева нарада директорів бібліотек при завідувачеві бібліотечного відділу. Згодом нарада перетворилася в постійно діючу бібліотечну раду. Для посилення зв’язків з бібліотечними працівниками рада проводила конференції та семінари, на яких розглядались організаційні проблеми, питання підготовки та перепідготовки кадрів тощо.

Для вирішення адміністративних завдань на загальних зборах почали обирати президію бібліотечної ради, головою якої, як правило, ставав бібліотечний інспектор Губполітосвіти. У 1922 р. бібліотечна рада об’єднувала понад 200 працівників стаціонарних і пересувних книгозбірень та спиралася у своїй діяльності на бібліотечну інспектуру та матеріально-технічну базу Центральної міської бібліотеки ім. Жовтневої революції (ЦМБ) (з 1924 р. – Центральна губернська бібліотека, згодом – Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Грушевського). Тоді ж розпочалося зародження організаційної структури О. б. о., до складу якого входили працівники майже всіх бібліотек міста (на рубежі 1923–1924 рр. в Одесі діяли 43 стаціонарні книгозбірні). За свідченням бібліотекознавця Л. Когана, ініціатива створення О. б. о. належала ЦМБ, яка надалі видавала «Бюлетень Одеського бібліотечного об’єднання» (1924–1926).

Потреба в поглибленні та розширенні діяльності бібліотечної ради спричинила утворення чотирьох секцій: методології бібліотечної політосвітроботи; бібліотечної самоосвіти; дитячого читання; бібліографічної. Засідання секцій відбувались один раз на два тижні, за участю 60–90 осіб; залучались і представники інших громадських і державних установ. Наприклад, на секцію дитячого читання часто запрошувалися шкільні вчителі. До 1924 р. Одеська бібліотечна рада при Губполітосвіті підготувала групу молодих бібліотекарів для роботи в клубах, культкомісіях та профспілкових бібліотеках.

У другій половині 1924 р., за директивами Головполітосвіти УСРР, бібліотечну раду було перейменовано в Одеське бібліотечне об’єднання. О. б. о. налагодило зв’язки з іншими подібними об’єднаннями Одеської губернії, що були створені в усіх округових центрах: Херсоні, Зінов’євську (з 2016 р. – Кропивницький), Миколаєві, Первомайську та ін.

О. б. о. щорічно проводило 3–4 міські конференції та одну губернську (з 1925 р. – округову). На міських конференціях обиралася президія бібліотечного об’єднання, в якому, окрім бібліотечних працівників, були представники з Губполітосвіти, профспілки Робос (Робітники освіти) тощо.

Члени О. б. о. укладали тематичні та предметні каталоги і картотеки, котрі в друкованому вигляді поширювали серед бібліотечних працівників сільських книгозбірень із метою надання допомоги в комплектуванні фондів; проводили наукові дослідження щодо вивчення читачів різних категорій і соціальних верств, ролі книги як джерела знань, особливостей бібліотечної роботи з дітьми та ін.

Наприкінці 1924 р. в О. б. о. діяли  шість секцій: вивчення читача; вивчення книги; роботи з дітьми; бібліотечної самоосвіти; політосвітроботи (методичної роботи); з пересувної роботи.  При секціях працювали  гуртки та комісії, як, наприклад, гурток працівників єврейських бібліотек, що згодом став окремою єврейською секцією. Діяльність секцій та кількість їх членів різнились: одні секції охоплювали кілька напрямів роботи і діяли постійно, інші – працювали епізодично. Організаційна структура секцій щороку дещо змінювалася. Так, у 1925 р. в О. б. о. працювали секції: політосвітроботи; бібліотечної самоосвіти; роботи з дітьми;  з вивчення бібліотечного побуту та виробництва; наукових бібліотечних працівників та українська. Секція політосвітроботи згодом була перетворена в секцію методичної роботи, що посилило цей напрям діяльності. 11 членів секції протягом 1925–1926 рр. підготували матеріали з обліку читацьких інтересів на селі; склали декілька розділів до видання «Пам’ятки селянського бібліотекаря»; розробили методику з голосного читання та книгоношення на селі та ін. Створення секції з вивчення бібліотечного побуту та виробництва стало певною реакцією на недоліки в роботі профспілок у вирішенні виробничих проблем бібліотекарів. Діяльність секції викликала невдоволення з боку керівництва Робосу, яке, утім, невдовзі організувало при своєму правлінні спеціальну бібліотечну комісію для вирішення відповідних виробничо-побутових питань. Щоб запобігти паралелізму в роботі секція з вивчення бібліотечного побуту та виробництва передала свої функції новоствореній комісії та припинила свою діяльність.

Зусиллями членів О. б. о. у 1925 р. було створено Кабінет бібліотекаря, що знаходився у Центральній губернській бібліотеці. Кожна бібліотека міста надала Кабінету свої матеріали з організації та проведення занять з політосвіти та власні методичні розробки з бібліотечної справи. Кабінет бібліотекаря замовляв із-за кордону новітні праці з бібліотечної справи і бібліотекознавства. Кабінет бібліотекаря, як складова Кабінету політосвітпрацівника, став основним осередком О. б. о.

Президія О. б. о., що складалася з 17 осіб, здійснювала постійний зв’язок між членами об’єднання та бібліотечним відділом Політосвіти, роз’яснювала директивні документи, завдання та плани з розвитку бібліотечної справи регіону, керувала роботою секцій, затверджувала їх плани, заслуховувала звіти. Протягом 1924–1925 рр. загалом відбулися 152 засідання президії, секцій, гуртків, комісій, проведено три конференції з питань розвитку бібліотечної роботи на Одещині та поліпшення діяльності О. б. о. На кожному засіданні президії були присутні, разом з її членами, від 70 до 90 осіб. У трьох конференціях взяли участь більше 600 бібліотекарів, працівників клубів та ін. Також було проведено тритижневі семінари: для сільських бібліотекарів, жіночих організацій губернії та для демобілізованих червоноармійців. Президія була організатором підготовки і проведення дослідження з вивчення читання та читацьких інтересів, результати якого публікувались у фаховій періодиці.

Одним із напрямів діяльності об'єднання стало створення низки тематичних та предметних каталогів. З підготовленого сюжетно-тематичного каталогу художньої літератури 19–20 ст., створеного із зазначенням книг за ступенем доступності, були окремо виділені рекомендаційний та предметний каталоги для села. Рекомендаційний – був створений завдяки особистому доробку Л. Когана, предметний – готувався завідувачем відділу рідкісних книг та рукописів Одеської державної публічної бібліотеки (згодом – Одеська національна наукова бібліотека) М. Рапопорт. У друкованому вигляді зазначені каталоги для села мали 130 сторінок тексту. Серед підготовлених членами О. б. о. каталогів – предметний з методичної роботи Кабінету політосвітпрацівника (мав описи понад трьох тисяч книг); предметний з питань бібліотекознавства (виконавець А. Грінштейн); каталог критичних статей та рецензій про нову художню літературу (автори – М. Харджиєв та С. Енгельштейн). Зазначені каталоги були популярними серед одеських бібліотекарів, зокрема при комплектуванні книгозбірень та формуванні пересувних фондів бібліотек. У 1925 р. під керівництвом  бібліотекознавця Б. Боровича (Фінкельштейна) в Одесі був проведений семінар з питань організації предметного каталогу.

Значну увагу О. б. о. приділяло розвитку пересувних та підвищенню ефективності роботи сільських бібліотек. За перше півріччя 1925 р. за допомогою бібліотечного відділу Головполітосвіти було передано до сільських бібліотек більше 65 тис. книг, що дорівнювало приблизно кількості книг, переданих за два попередні роки. Загалом пересувних бібліотек на Одещині налічувалося близько 1 000, а фонди кожної з них здебільшого не перевищували 50 книг.

У січні 1925 р. при О. б. о. з метою ознайомлення бібліотекарів та читачів зі здобутками української культури було сформовано українську секцію. Було організовано декілька курсів з українознавства, прочитано низку доповідей, лекцій, влаштовувалися творчі вечори, виставки українських видань. У здобутках секції – організація у березні 1925 р. виставки «Історія української книги та друку», на якій було представлено книги 16–18 ст., унікальні цінні та рідкісні видання. Окремі розділи виставки присвячувалися виданням творів Т. Шевченка, виданням з графіки, іноземним та періодичним виданням. За винятком особливо цінних видань, відібрані для експозиції книги були доступні відвідувачам для ознайомлення та читання.

У середині 1920-х рр. активно проводилася українізація сільських бібліотек (міських – у значно менших масштабах). У цілому на Одещині попит на українську книгу був невеликий, оскільки доросле населення отримало початкову освіту російською мовою, а діти, які навчалися в українських школах, не мали в достатній кількості навчальних і художніх книг національною мовою. В рамках цього процесу члени секції організовували  групи з вивчення української мови та літератури, проводили літературні вечори, присвячені розвитку вітчизняного письменництва, знайомили читачів з новими виданнями українською мовою. Спільним здобутком української секції О. б. о. та Українського бібліографічного товариства в Одесі, утвореного у 1925 р., став «Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології» (укладачі: Б. Комаров, Р. Волянський, Е. Каменська, Л. Коган, Л. Жислін (включав понад тисячу спеціальних термінів), опублікований у 1926 р. на сторінках «Бюлетеня Одеського бібліотечного об’єднання».

Діяльність секції роботи з дітьми було сконцентровано на вивченні дитячих видань та їх рецензуванні (всього було складено 64 рецензії); створенні анотацій на нові публікації творів дитячої літератури; складанні тематичних каталогів одеських видань, адресованих дітям; співбесідах з дітьми; ознайомленні педагогів з новою дитячою літературою; організації зустрічей з вчителями тощо. Секція також активно співпрацювала з Інститутом дитячого читання в Москві, для якого виконала низку науково-дослідних робіт. На запрошення секції директор Інституту А. Покровська провела в Одесі семінар для бібліотекарів дитячих бібліотек.

Шукаючі нові форми роботи, члени дитячої секції організували гурткову діяльність. Наприклад, у гуртку оповідача заслуховувалися та обговорювалися доповіді. У 1925 р. таких лекцій було проведено 14 за темами: «9-те січня», «Паперове виробництво», «Історія письма», «Історія ілюстрацій» та ін. Діапозитивний гурток займався виготовленням діапозитивів для святкових зустрічей.

Багатопрофільністю відзначалася діяльність секції бібліотечної самоосвіти. Членами секції при Одеському університеті був організований спеціальний науковий гурток з проведення дослідів з експериментальної психології та впровадження її методів у бібліотечній практиці під керівництвом професора Д. Елькіна. У 1925 р. члени гуртка з вивчення бібліопсихології провели 20 зібрань, присвячені питанням вивчення впливу книги та читання на особистість. Того ж року секція організувала 6 бесід з психології творчості у царині художнього слова, 5 – з природознавства, а також – з історії книги, читання та аналізу науково-популярних книг та ін. Провела два семінари з питань класифікації (для початківців та фахівців); члени секції прочитали доповіді про формування предметного каталогу; гігієну читання; розвиток бібліотечної справи у Німеччині. Було організовано обговорення праці видатного німецького бібліотекознавця Вальтера Гофмана «Теория и практика библиотечного дела» (Л., 1924), який вважав, що бібліотека не може бути нейтральною просвітницькою установою, яка б не слугувала певним політичним та релігійним цілям.

При секції бібліотечної самоосвіти була організована децимальна комісія (з класифікації УДК), що надавала відповідні консультації бібліотекарям міста та брала участь в індексуванні надрукованих в Одесі книг. До комісії входили Л. Коган (голова), Р. Вельбель, І. Горовіц, Л. Каспін, Г. Магазаник, М. Рапопорт, М. Яхац та ін. Про інтенсивність роботи комісії свідчить той факт, що вона збиралася на свої засідання щотижня у неділю. Члени децимальної комісії провели в першій половині 1925 р. 12 засідань та певну кількість семінарів для початківців бібліотекарів-класифікаторів.

За ініціативою секції бібліотечної самоосвіти при  робітничій бібліотеці було створено гурток з робітників (20 осіб), які вивчали роботу пересувних бібліотек під керівництвом бібліотекаря Одеської державної публічної бібліотеки (згодом ОННБ) А. Раскіна. Крім теоретичних занять, робітники вчились на практиці застосовувати знання під час виїздів на фабрики та заводи міста, де діяли пересувні бібліотеки. Загалом у 1926 р. в Одесі нараховувалося 200 таких книгозбірень, організованих О. б. о. Загальна кількість книг у них становила 40 тис. прим.

Секція співпрацювала з Інститутом бібліотекознавства в Москві. За ініціативою членів секції у 1925 р. в Одесі відбувся семінар-конференція бібліотекознавця і бібліографа Л. Хавкіної, яка виступила з доповідями: «Раціоналізація бібліотечної роботи», «Класифікація та аналіз методів політико-просвітницької роботи», прочитала публічну лекцію про розвиток бібліотек на Заході і в Росії. Зацікавленість слухачів викликали питання наукової організації праці при роботі з книгою та читачами.

За запрошенням членів секції  російський бібліотекознавець і бібліограф О. Покровський провів з одеськими бібліотекарями декілька занять на теми: «Раціоналізація бібліотечної роботи»; «Комплектування бібліотек»; «Художня література та робота з нею»; «Робота з науково-популярною книгою», а також прочитав лекцію про необхідність читання та методику аналізу романів. У своїх лекціях та доповідях Покровський стверджував, що центральне місце в роботі з книгою належить бібліотеці, на яку повинні орієнтуватися інші галузі, пов’язані з  виданням, розповсюдженням та популяризацією книги. Під керівництвом О. Покровського також було проведено семінар з підвищення кваліфікації бібліотекарів. Загалом секція бібліотечної самоосвіти у 1925 р. провела 10 пленарних засідань, на яких було заслухано доповіді про методи та аналіз вивчення книги, новітню художню літературу, розвиток мистецтва та театру, нові праці з бібліотечної справи та ін.  Кожне засідання відвідували 50–80 осіб.

Члени О. б. о. допомагали створенню відділів самоосвіти в районних бібліотеках міста, різних гуртків, проведенню літературних вечорів та ін. Зокрема, на 35-ту річницю заснування в Одесі Першої міської бібліотеки ім. Франка (згодом – Центральна міська бібліотека імені І. Франка) було влаштовано платний літературний вечір, кошти від якого було передано на формування відділу самоосвіти у цій бібліотеці.

У Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників (Харків, 1926) взяли участь 10 членів О. б. о.: В. Бер, І. Вугман, Л. Каспін, Л. Коган, Л. Жислін та ін. На з'їзді було представлено сім доповідей членів об'єднання.

У другій половині 1920-х рр. діяльність бібліотечних об’єднань піддавалась жорсткій критиці з боку органів державного управління бібліотечною справою та профспілок, на думку яких, об’єднання намагалися перетворитися з методичних центрів в органи керування бібліотеками. Проте були й конструктивні критичні зауваження, зокрема з боку видатного українського бібліотекознавця, директора Одеської державної публічної бібліотеки у 1923–1929 рр. І. Вугмана, активного учасника О. б. о. Він цікавився питаннями правового становища бібліотечних об’єднань, їхньою організаційною структурою, особливостями функціонування тощо. На його думку, об’єднання бібліотечних працівників повинні бути виключно організаціями професійними, оскільки відкрите професійне «самовизначення» бібліотечних працівників сприятиме посиленню їхньої загальної фахової активності. Прагнучи подолати замкнутість бібліотечних об’єднань, І. Вугман запропонував утворити асоціацію бібліотек як добровільну організацію, спілку бібліотек, незалежну від їхньої відомчої приналежності, головною метою якої могло б стати колективне вирішення питань і завдань, спільних для всіх бібліотек. Але ідеї широкого розповсюдження бібліотечних об’єднань не знайшли підтримки. Основною причиною, що гальмувала подальший розвиток О. б. о., була сувора регламентація його діяльності та контроль з боку органів управління бібліотечною справою.

З 1927 р. діяльність бібліотечних об’єднань в країні поступово занепадала. В інструкції Головполітосвіти «Про роботу бібліотечних нарад» (1927) було замінено саму назву «бібліотечне об’єднання» на «бібліотечну нараду» та чітко визначено її сутність і функції. Таким чином, бібліотечні об’єднання наприкінці 1920-х рр. перестали бути організаційно-професійними громадськими організаціями та остаточно трансформувалися у методичний орган, що отримав назву «бібліотечна нарада». На рубежі 1920–1930-х рр. у фаховій пресі про ефективність роботи бібліотечних об’єднань майже не згадувалося, як, наприклад, в статті А. Раскіна «Библиотечная жизнь Одессы» (Красный библиотекарь, 1930, № 6). Попри труднощі і бюрократичні перепони, О. б. о. як форма реалізації ініціативи й ентузіазму бібліотечної спільноти діяло до 1931 р. і об’єднувало більшість працівників бібліотек Одеси незалежно від відомчої приналежності останніх. Так, членами О. б. о. та завдяки підтримці Кабінету бібліотекаря в 1928 р. було здійснено дослідження з вивчення стану читання 17 політосвітніх бібліотек. У тому ж році проведено міжокруговий бібліотечний семінар для завідувачів районних бібліотек п’яти округів (Одеського, Зінов’ївського, Першотравневого Первомайського, Херсонського та Миколаївського). Крім безпосередніх занять, учасники семінару знайомилися з роботою бібліотек, музеїв, клубів Одеси. З жовтня 1928 р. при одеському Кабінеті бібліотекаря функціонував постійно діючий бібліотечний семінар для міських бібліотекарів, спрямований на підвищення професійного, загальноосвітнього та політичного рівня працівників міських книгозбірень.

Протягом недовгого, але продуктивного часу свого існування діяльність О. б. о. зосереджувалася на організації системи методичної допомоги бібліотекам різних типів і видів, підвищенні ефективності роботи міських бібліотек шляхом координації їхньої діяльності. Члени об'єднання займалися науково-дослідною роботою та сприяли налагодженню її організації в інших книгозбірнях; впроваджували та удосконалювали систему підготовки та перепідготовки бібліотечних кадрів; розробляли методику пропаганди книги, читання та масової роботи з читачами; готували інструкції щодо опису книг та користування універсальною десятковою класифікацією та ін.

Найбільша активність діяльності членів О. б. о. припала на середину 1920-х рр. Наприкінці 1920-х рр. об'єднання  було позбавлено самостійного статусу, юридичних прав і матеріальної бази для реалізації завдань з управління бібліотечною справою міста й регіону. Унаслідок змін у бібліотечній політиці держави О. б. о. стало поступатися у своїй діяльності державним установам спочатку управлінськими та координуючими функціями, а потім професійними та методичними, доки не припинило свою діяльність на початку 1930-х рр.

Джерела

 

Коган Л. Библиотечная работа в Одесской губернии / Л. Коган // Красный библиотекарь. – 1924. – № 4–5. – С. 170–174;

Вугман И. Библиотечные объединения и ассоциация библиотек: (по поводу статьи т. Бажанова) / И. Вугман // Красный библиотекарь. – 1925. – № 6. – С. 57–59; 

Коган Л. Р. Библиотечное дело в Одесской губернии / Л. Коган // Красный библиотекарь. – 1925. – № 8. – С. 72–79;

[Українська секція при Одеському бібліотечному об’єднанні] // Бібліологічні вісті. – 1925. – № 1/2. – С. 164. – Хроніка;

Коган Л. [Одеське бібліотечне обєднання] / Л. Коган // Бібліологічні вісті. – 1926. – № 3. – C. 90–91.– Хроніка;

[Одеське бібліотечне об’єднання] // Бібліологічні вісті. – 1926. – № 1. – С. 82. – Хроніка;

Коган Л. Библиотечная жизнь Одессы до и после Октября / Л. Коган // Красный библиотекарь. – 1927. – № 9. – С. 42–54; № 10. – С. 51–62; 

Раскин А. Библиотечная жизнь Одессы / А. Раскин // Красный библиотекарь. – 1930. – № 6. – С. 62–64; 

Загоруйко В. К истории развития массовых библиотек области / В. Загоруйко // Сокровищница культуры: Сб. ст. – Одесса, 1958. – Вып. 2. – С. 7–33; 

Рапопорт М. Первые шаги / М. Рапопорт // Сокровищница культуры: Сб. ст. – Одесса, 1958. – Вып. 2. – С. 132–135; 

Пашкова В. С. Національні бібліотечні асоціації: виникнення та еволюція діяльності / В. С. Пашкова. – К. : Книж. палата України, 1997. – 184 с.;

Трач Ю. Фахові товариства та їх роль у професійному розвитку бібліотекарів України в 20-ті роки / Юлія Трач // Вісн. Книжк. палати. – 1998. – № 12. – С. 26–29;

Солоіденко Г. Історія створення та організація діяльності бібліотечних об’єднань та асоціацій в Україні [протягом ХХ ст.] / Г. Солоіденко // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – К., 2006. – Вип. 15: Бібліотеки Національної академії наук України: історія і сучасність. – С. 48–63.

Соколов Віктор Юрійович
Статтю створено : 26.12.2016
Останній раз редаговано : 31.03.2017