За місяць : 1263
статей : 980
| Рубрики : | Персоналії |
Отамано́вський Валентин Дмитрович [псевд. Злотополець; 14(27).02.1893, с. Мала Яблунівка Смілянської вол. Черкаського пов. Київської губ. (нині у межах м. Сміла Черкаської обл.) – 10.03.1964, Харків] – вчений-історик, бібліотекар, організатор науки і краєзнавчого руху, громадсько-політичний, культурний діяч. Кандидат (1946), доктор історичних наук (1956), професор (1958).
Народився у багатодітній сім’ї дрібного службовця (рахівника) цукроварні графів Бобринських. Через кілька років батьки переїхали до Києва. Закінчив Києво-Печерську (5-ту) гімназію із золотою медаллю (1912). Добре володів латинською, англійською, французькою, німецькою, польською мовами. Навчався на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира (1912–1913, 1917–1918) та механічному відділенні Київського політехнічного інституту (1913–1917).
Брав діяльну участь у громадському житті, демонструючи лідерські якості: входив до складу Української студентської громади, очолював термінологічну комісію при гуртку «Натураліст», брав участь у виданні нелегальної газети «Вільна думка» (1916). Активно долучився до українського національного руху 1917 р.: створив і очолював Братство самостійників, був членом Української Центральної Ради (УЦР) від Української партії соціалістів-революціонерів.
Один із фундаторів українського війська: вже на початку березня 1917 р. за ініціативи В. Отамановського формується штаб української міліції в Києві та перша кінна сотня; разом з М. Міхновським створив «Український військовий клуб імені гетьмана Полуботка», ініціював виступ полків ім. Б. Хмельницького та ім. П. Полуботка під гаслами проголошення незалежності України. У складі Студентського куреня брав участь у бою під Крутами 30 січня 1918 р.
Після поразки УЦР емігрував у травні 1918 р. до Австрії, де зосередився на культурно-освітній діяльності. Ще з 1916 р. співпрацював із київським видавництвом «Вернигора» (за деякими відомостями – очолював його), отримавши у ньому досвід видавничої та літературної діяльності і продовжив цю практику у Відні, куди теж перебралося видавництво: вів перемовини з потенційними авторами, готував рукописи до друку, працював як перекладач, коректор, бухгалтер, вантажник, дбав про переправлення великих накладів (від 50 до 200 тис. пр.) понад 10 назв шкільних підручників в Україну. Одночасно намагався завершити вищу освіту на юридичному факультеті Віденського університету.
За сімейними та іншими обставинами у червні 1920 р. повернувся до Києва, у липні того ж року, перебравшись до Вінниці, куди забрав сестру та тяжкохворого, паралізованого батька, приступив до роботи в Подільській філії сільськогосподарської кооперативної спілки «Централ».
У грудні 1920 р. приступив до роботи у Вінницькій філії (ВФ) Всенародної бібліотеки України (ВБУ) при УАН/ВУАН (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), створеній згідно з наказом Подільського губревкому від 23 вересня 1920 р. № 806 на базі націоналізованих приватних і громадських книжкових зібрань і книгозбірень установ краю, ліквідованих радянською владою. Працював старшим бібліотекарем у відділі Ucrainica, невдовзі очолив відділ; з березня 1922 р. виконував обов’язки директора філії, замінивши першого її керівника В. Пфейфера; з 24 червня 1924 р. став директором ВФ ВБУ.
Ще перебуваючи на посаді завідувача відділу Ucrainica, В. Отамановський домігся вжиття важливих заходів для впорядкування зібраних книжкових колекцій, зокрема, колишнього Подільського товариства сільського господарства (5 тис. книг), вінницького товариства «Просвіта» (4 тис. книг), виявив найбільші лакуни у фонді ВФ ВБУ та дбав про профільне доукомплектування книгозбірні. Маючи широкі зв’язки у Києві, регулярно через ВБУ та ВУАН вирішував питання формування фондів ВФ, яка станом на 1 липня 1923 р. мала вже 200 тис. книг та 8 працівників у штаті. Оскільки ВБУ не мала можливостей стабільно забезпечувати ВФ коштами, вже як директор, В. Отамановський щороку відшукував місцеві можливості для утримання філії; водночас з читачів платня за користування послугами бібліотеки принципово не стягувалась. За клопотаннями В. Отамановського ВФ з 13 жовтня 1925 р. отримувала обов’язковий примірник нових видань УСРР, з 9 вересня 1926 р. мала право на безкоштовне листування.
Завдяки В. Отамановському, притаманному йому державницькому ставленню до розгортання бібліотечної справи на Поділлі, діяльність ВФ НБУ вирізнялась особливою активністю і динамічністю і велась на наукових засадах. Від загибелі було порятовано значні за обсягом книжкові багатства регіону, які унаслідок соціальних катаклізмів попередніх років залишались безгосподарними. Фонд ВФ поповнився багатьма цінними виданнями; задля їх вивчення, кращого використання і популяризації 1928 р. у філії був створений Музей друку. Фонд невпинно комплектувався й газетами та журналами різних часів, що виходили на Поділлі (частина з них надійшла від Ю. Сіцінського). Книгозбірня стала першим реалізованим проектом створення наукової крайової бібліотеки на теренах Поділля та єдиною філією ВБУ.
Крім традиційного бібліотечного обслуговування, колективом ВФ під керівництвом В. Отамановського особлива увага приділялась розвитку краєзнавчого руху та дослідженню краю, зокрема засобами бібліографії, укладанню «Матеріалів до історії друку та бібліографії Поділля», згуртуванню наукових сил регіону (М. Безбородько, М. Білінський, О. Савостьянов, Ю. Сіцінський, В. Рахинський, А. Ярошевич та ін.). Бібліографічну інформацію, у т. ч. з місцевих періодичних видань, накопичували за розділами: природа, економіка та культура.
З 1927 р. В. Отамановський домігся переведення ВФ на державне фінансування, у т. ч. оплати праці, господарчих та наукових видатків. Однак придбання нових видань поза системою обов’язкового примірника видань УСРР, як і раніше, залежало від фінансової допомоги з боку місцевої влади. Негативно впливало на становище філії і її подвійне підпорядкування ВБУ при ВУАН та Подільській губнаросвіті. В. Отамановському доводилося також відстоювати значущість ВФ перед вінницькими посадовцями саме як академічного осередку.
Як директор ВФ ВБУ В. Отамановський швидко перетворив її у великий регіональний культурний та науково-дослідний центр, одним із головних напрямів діяльності якого була бібліотечно-краєзнавча робота. 15 березня 1924 р. за його ініціативи на базі структурного підрозділу ВФ – підвідділу «Podolica», було створено громадську наукову організацію – Кабінет виучування Поділля, очолюваний проф. А. Ярошевичем, метою якої було проголошено максимально широке наукове вивчення регіону. До організації увійшли понад 30 дослідників, а основним джерелом для їхньої пошукової праці стали фонди ВФ. Було видано 26 окремих випусків праць Кабінету (ще 8 були готові до друку в 1930 р., у т. ч. «Нариси з історії Поділля» Ю. Сіцінського), цикли публічних краєзнавчих лекцій і доповідей тощо, які в сукупності мали становити своєрідну енциклопедію поділлєзнавства за розділами: природа, економіка, історія регіону, місто Вінниця та його околиці; видатні уродженці краю; бібліографія Поділля. В. Отамановський був фактично редактором цих випусків та займався організаційною діяльністю, вишукучи потенційних авторів, кошти, папір і друкарні. Актив Кабінету організував також читання циклу краєзнавчих лекцій, які постійно відвідували майже 350 осіб.
Бібліотекарі ВФ стали кістяком бібліографічної секції Кабінету, працюючи над укладанням багатотомної «Bibliographia Podolica». Редакторами томів стали кілька професорів – наукових консультантів Кабінету. Першим було видано історико-бібліографічний збірник «Часописи Поділля». Другий том присвячувався продуктивним силам краю і вийшов у трьох випусках: «Бібліографія економіки Поділля» (редактор – проф. А. Ярошевич), «Бібліографія флори Поділля» (проф. О. Савостьянов), «Бібліографія сільського господарства» (проф. С. Городецький). Третій том складався з двох випусків, присвячених історії та етнографії краю. Другий і третій томи не були видані, хоча випуски з економіки і фольклору Поділля вже були практично завершені.
Видавнича діяльність Кабінету була організована за зразком академічних установ і здійснювалася за рахунок ВФ та організацій, які В. Отамановському вдавалося залучити до співпраці. Завдяки цим виданням бібліотека налагодила книгообмін із 180 науковими та навчальними закладами УСРР, інших республік СРСР, українознавчими центрами Галичини, Закарпаття, Кубані, 50 установами Західної Європи та Близького Сходу.
У структурі Кабінету діяли також дві секції – садово-городня і єврейської культури та побуту, а також комісія для вивчення Вінниці та її околиць. Паралельно з дослідницькою діяльністю співробітники ВФ та члени Кабінету створили при бібліотеці обсерваторію та показово-дослідний сад подільської флори, багато уваги приділяли вивченню та охороні пам’яток, пов’язаних з іменами видатних подолян – Д. Марковича, П. Ніщинського, М. Пирогова, С. Руданського, з єврейською культурою, архітектурою регіону. За ініціативи В. Отамановського було створено спеціальну комісію для увічнення пам’яті М. Коцюбинського та відкрито меморіальну садибу-музей письменника. Уперше на Вінниччині було акцентовано увагу на необхідності постійного збереження пам’яток природи.
В. Отамановський брав участь у підготовці Першої конференції наукових бібліотек УСРР (28–31 грудня 1925 р.), де йшлося про створення Українського бібліографічного репертуару та краєзнавчу бібліографію. На конференції виступив з доповіддю «Бібліографія краю (топобібліографія) як одне з основних завдань наукової книгозбірні та організація топобібліографічної праці на Україні». На Першій Всеукраїнській краєзнавчій конференції у Харкові (29 травня – 3 червня 1925 р.) виголосив доповідь «Краєзнавство та методологія бібліотечної роботи». Брав також активну участь у роботі Комісії по вивченню західньоруського і українського права при ВУАН під керівництвом акад. М. Василенка та Науково-дослідної кафедри історії України, очолюваній акад. М. Грушевським.
Обмірковуючи завдання, які стояли перед Кабінетом, В. Отамановський у книзі «Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роля в краєзнавчій праці Кабінету виучування Поділля» (1926) та низці «Інформаційних оглядів дослідно-краєзнавчої праці на Поділлі», що додавалися до випусків Кабінету, сформулював завдання краєзнавчого руху, шляхи їх реалізації, запропонував план краєзнавчих досліджень, примірний статут і орієнтовний план роботи краєзнавчого товариства, програму накопичення та систематизації відомостей про край. Книга стала цінним методичним й інструктивним посібником для краєзнавчих організацій усієї України. Успіхи Кабінету виучування Поділля засвідчила й ухвала ВУАН улітку 1929 р. про створення подібних закладів в Полтаві, Житомирі й на Донбасі (В. Отамановському доручалось розробити план їх організації), а сам Кабінет мав з громадської організації перетворитися на повноцінну державну наукову установу у структурі ВУАН, з виділенням 10 тис. руб. на дослідну роботу.
Проте далекосяжні наміри і плани вченого були перервані унаслідок хвилі репресій проти української інтелігенції. 24 серпня 1929 р. В. Отамановського разом з братом Михайлом було заарештовано у сфабрикованій ГПУ справі «Спілки визволення України» і 1930 р. засуджено до 5-ти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах суворого режиму і громадських прав терміном на 2 роки. Згідно з рішенням Головнауки Наркомату освіти УСРР від 11 липня 1930 р. ВФ було ліквідовано, а її фонд приєднано до Вінницької окружної бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва (нині – Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Валентина Отамановського).
Заслання В. Отамановський відбував у Татарстані. У 1934 р. засуджений повторно. Звільнившись 1936 р., у зв’язку із забороною повертатись в Україну, оселився в Казані, де, з того ж року, за непідтвердженими даними, працював помічником директора з наукової роботи, завідувачем відділу рукописних і рідкісних книг наукової бібліотеки університету ім. В. І. Леніна (нині – Казанський (Приволзький) федеральный університет), викладав у місцевих вишах, зокрема медичному. Упродовж 1944–1957 рр. не раз змінював місце проживання, викладаючи латинську та інші іноземні мови у медичних інститутах Краснодара, Сімферополя, Саратова, Ташкента. Формально вищу освіту отримав у 1945 р., легко здавши іспити екстерном у Краснодарському державному педінституті ім. 15-річчя ВЛКСМ (нині – Кубанський державний університет).
Після закінчення Другої світової війни повернувся до наукової праці, вивчаючи соціально-економічну історію України, еволюцію українських міст. Захистив у Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова кандидатську дисертацію «Винница как тип украинского города Южного Правобережья ХІV–ХVІІ вв.» (1946), у Ленінградському державному університеті ім. А. О. Жданова (нині – Санкт-Петербурзький державний університет) докторську – «Города Правобережной Украины под владычеством шляхетской Польши от середины XVII до конца XVIII в.: Проблема возникновения и развития украинского феодального города» (1956). Докторська дисертація, як продовження кандидатської, на тему «Винница как тип украинского города южного Правобережья ХVІІІ в.: Эволюция правового положения и устройства на фоне социально-экономического развития Брацлавщины ХVІІ–ХVІІІ вв. и процесса образования городского сословия» була підготовлена раніше, у Сімферополі у 1949 р., але її захист не відбувся.
З 1958 р. оселився у Харкові, де працював на посаді завідувача кафедри латинської мови медичного інституту (нині – Харківський національний медичний університет) у статусі професора.
Посмертно реабілітований 11 серпня 1989 р. Похований на 2-му міському цвинтарі (м. Харків, вул. Пушкінська, 102), квартал 10, ряд 17, поховання 9.
Життєвий шлях та науковий доробок вченого вивчали В. Воловик, Г. Демочко, Л. Кароєва, Т. Кароєва (Соломонова), С. Кот, В. Петрикова, В. Прокопчук, І. Робак, З. Савчук, Л. Філонов та інші дослідники.
Іменем В. Отамановського названі Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека, Центр медичного краєзнавства Харківського національного медичного університету, вулиці у Києві та Вінниці.
Кабінет виучування Поділля / В. Атамановский // Рабоче-крестьянская газета (Вінниця). – 1924. – 18 марта.
Охорона пам’яток природи Поділля / В. Д. Отамановський // Червоний край. – 1925. – 28 січ.
Філія Всенародньої Бібліотеки України при ВУАН, її устрій та праця / В. Д. Отамановський // Червоний шлях. – 1925. – № 5. – С. 181–183.
Бібліографія краю («Топобібліографія») як одне з основних завдань наукової бібліотеки, та організація топобібліографічної праці на Україні / Отамановський В. Д. // Бібліотечний збірник / ВБУ при ВУАН. – Київ, 1926. – Ч. 1. – С. 78–81.
Інформаційний огляд дослідно-краєзнавчої праці на Поділлі на 1 грудня 1926 року / В. Отамановський, Л. Тимошенко // Білінський М. І. Вінницький замок : іст. нарис з доби XVI–XVIII ст. / М. І. Білінський; Вінниц. Філ. Всенар. б-ки України при Всеукр. Акад. Наук, Кабінет виучування Поділля. – У Вінниці : [б. в.], 1926. – С. I–VIII. – (Вип. 10).
Вінниця та її минуле / В. Д. Отамановський // Вінниця, її околиці та Вінницька округа: провідник екскурсанта, приїжджого та краєзнавця. Ч. І. Культура та природа. – Вінниця, 1927. – С. 11–17.
Вінницька Філія ВБУ при ВУАН / В. Д. Отамановський // Вечірній Київ. – 1929. – 1 лип.
До питання про рід Степана Руданського / В. Д. Отамановський // Записки іст.-філол. відділу Укр. Акад. наук. – 1929. – Кн. 25. – С. 119–123.
Праця та стан Вінницької Філії Всенародньої бібліотеки України та Кабінету виучування Поділля на 1 травня 1929 року / В. Д. Отамановський // Вісті ВУАН. – 1929. – № 5/6. – С. 126-130.
Про потребу утворення Кабінетів виучування територій у культурно-економічних осередках УРСР міжокружного (краєвого) значення : (з досвіду Вінниці) / В. Д. Отамановський // Вісті ВУАН. – 1929. – № 7/8. – С. 31–35.
До історії медицини та аптечної справи у Вінниці й Вінницькому повіті другої половини XVIII ст. / В. Отамановський // Збірник пам’яті академіка Т. Г. Яновського / за ред. акад. Д. Заболотного, О. Корчак-Чепурківського та І. Шмальгавзена. – Київ, 1930. – С. 322–334.
Медицинское прошлое южного Правобережья Украины XVIII в. : материалы по истории рус. медицины : ист.-мед. исслед. / В. Отамановский. – Саратов : [б. и.], 1952. – 168 с.
Развитие городского строя на Украине в XIV–XVIII вв. и магдебургское право / В. Д. Отамановский // Вопросы истории. – 1958. – № 3. – С. 123–135.
Реформы в Речи Посполитой, направленные на создание государственной системы здравоохранения, и их значение для Правобережной Украины / В. Отамановський // Советское здравоохранение. – 1959. – № 7. – С. 35–41.
И. А. Ролле и Ю. Д. Талько-Грынцевич : (к истории рус.-польск. науч. связей) / В. Отамановский // Советское здравоохранение. – 1962. – № 8. – С. 75–77.
Розвиток аптечної справи на Україні із середини XVII до початку ХІХ ст. / В. Отамановський // Фармацевтичний журн. – 1963. – № 5. – С. 48–57; № 6. – С. 56–67;
Вінниця : іст. нарис. [До 600-річчя з часу заснування. / ред. колегія: В. О. Птущенко (відп. ред.) та ін.]. – Вінниця : Кн.-газ. вид., 1964. – 354 с. – [У співавт.].
Борьба медицины с религией в Древней Руси / проф. д-р ист. наук В. Отамановський ; под ред. проф. М. И. Барсукова и доц. И. А. Устинова. – Москва : Медицина, 1965. – 188 с.;
Син України : іст. повість з часів укр. лицарства : в 3-х ч. / В. Отамановський. – Львів : Просвіта, 1992. – 176 с.: іл.
Кот С. І. Честі своєї не зрадив (В. Д. Отамановський) / С. І. Кот // Репресоване краєзнавство (20–30-ті роки). – Київ ; Хмельницький, 1991. – С. 133–142.
Подільська старовина : наук. зб. на пошану вченого і краєзнавця В. Д. Отамановського / відп. ред. В. А. Косаківський. – Вінниця : [б. в.], 1993. – 480 с. – Зі змісту: Кароєва Л. Р. Валентин Дмитрович Отамановський / Л. Р. Кароєва, Л. М. Шпильова. – С. 6–13.
Вінницька філія Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН): фундація, діяльність, здобутки (1920–1930) / Б. В. Грановський, Т. Соломонова, М. С. Шлеймович // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація : наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. Вернадського. – Київ, 1998. – Вип. 1. – С. 29–38.
Воловик В. П. В. Д. Отамановський – видатний історик України, організатор краєзнавчої роботи на Поділлі / В. П. Воловик, П. С. Григорчук // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського. Сер. : Історія. – Вінниця, 2002. – Вип. 4. – С. 115–123.
Прокопчук В. С. Творець Кабінету виучування Поділля / В. С. Прокопчук // Наукові праці. Сер.: Іст. науки / Кам’янець-Поділ. держ. пед. ун-т. – Кам’янець-Подільський, 2003. – Т. 11. – С. 262–269.
Гальчак С. Отамановський Валентин Дмитрович / С. Гальчак // Краєзнавці Вінниччини : Біографії. Бібліографія / С. Гальчак ; Всеукр. спілка краєзнавців. – Вінниця, 2005. – С. 136–138.
Малюта О. Отамановський Валентин Дмитрович / О. Малюта // Українські історики ХХ століття : бібліогр. довід. / Ін-т історії України НАН України. – Київ, 2006. – Ч. 3. – С. 165–169. – (Сер. «Українські історики» ; вип. 2).
Соломонова Т. Р. Становлення Вінницької філії Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН) (1920–1924) / Т. Р. Соломонова // Наук. зап. [Вінниц. держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського]. Сер. : Історія. – Вінниця, 2006. – Вип. 10. – С. 252–257.
Соломонова Т. Р. Вінницька філія Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН) як науковий центр (1920–1930) // Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації : Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / Вінниц. ОУНБ ім. К. Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – C. 160–166.
Бережной В. Валентин Отамановский – главный историк Винницы, воевавший с большевиками под Крутами и переживший репрессии / В.Бережной // Здоров’я. Події. Час. – 2011. – 26 січ. – С. 5: портр.
Соломонова Т. Р. Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при УАН (ВУАН) (1920–1930 рр.): створення, діяльність та працівники // Т. Р. Соломонова // Вінницькі Мури. Погляд крізь віки: матеріали міжнар. наук. конф. "Єзуїтський комплекс у Вінниці крізь призму століть". – Вінниця, 2011. – С. 309–334.
Кароєва Т. В. Д. Отамановський – керівник Вінницької філії Всенародної бібліотеки України / Т. Кароєва // Бібліотека. Наука. Комунікація: до 100-річчя Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського : матеріали міжнарод. наук. конф., Київ, 6–8 листоп. 2018 р. – Київ, 2018. – С. 265–269.
————————————————
На могилі крутянина в Харкові встановили надгробок