Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 20
За місяць : 661
Кількість
статей : 495
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Перший Всеукраїнський з’їзд бібліотечних робітників

Перший Всеукраїнський з’їзд бібліотечних робітників, організований клубно-бібліотечним відділом Управління політосвіти Наркомату освіти УСРР для вирішення практичних завдань розвитку бібліотечної справи в Україні, відбувся 1–6 червня 1926 р. на базі однієї з найбільших, у той час, бібліотек країни – Харківської громадської бібліотеки ім. В. Г. Короленка. На форумі були поставлені важливі організаційні завдання бібліотечного будівництва в Україні з урахуванням потреб робітничого та сільського читача в контексті планів соціалістичного розвитку держави.

У з'їзді брали участь понад 200 осіб, з яких 130 делегатів мали право вирішального голосу. Більшість делегатів були з політосвітніх (масових) бібліотек. Загалом на з’їзді було заслухано понад 30 доповідей та співдоповідей, а також багато повідомлень. Учасники форуму виявляли високу активність в обговоренні більшості питань. Тільки на першому пленарному засіданні виступили з дебатами 20 делегатів. У ході пленарних та секційних засідань розглядалися стан і перспективи бібліотечного будівництва в республіці, питання роботи з масовими читачами і методи вивчення їх інтересів, особливості обслуговування дітей і підлітків, формування книжкового ядра бібліотеки, проблеми організації предметного каталогу, необхідність широкого впровадження методів раціоналізації бібліотечної роботи, централізованого оброблення книг, організації бібліотечної мережі та усунення зайвого паралелізму в бібліотечних процесах, підготовки і перепідготовки бібліотечних кадрів тощо. Окрім того, були внесені конкретні практичні пропозиції щодо комплектування фондів бібліотек, матеріальної бази книгозбірень, діяльності бібліотечних об’єднань, посилення процесу українізації засобами пропаганди української книги тощо. На з’їзді також піднімалися питання загальної класифікації видань та бібліографії, зокрема було визнано неприйнятною для радянської бібліотечної справи систему УДК.

За усіма основними доповідями були прийняти відповідні рішення, що мали загально-організаційний і методичний характер. Видані «Резолюції та постанови Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників…» (Х., 1927) тривалий час визначали основний зміст і спрямованість діяльності бібліотек в країні.

На пленарному засіданні у доповіді завідувача клубно-бібліотечного відділу Головполітосвіти І. Розенгауза «Чергові завдання бібліотечного будівництва на Україні» та співдоповіді Л. Каспіна «Організаційні завдання бібліотечного будівництва на Україні» зазначалося, що всі масові бібліотеки мають бути загальнодоступними, а основу бібліотечної мережі повинні складати стаціонарні, а не пересувні бібліотеки, які розглядалися, в основному, як допоміжній засіб у виконанні основних завдань. Враховуючи те, що забезпеченість бібліотеками в сільській місцевості була недостатньою, а стан бібліотечного обслуговування не відповідав поставленим завданням, на з’їзді було ухвалено плани та принципи розгортання мережі стаціонарних бібліотек у селах, що здійснювалося Управлінням політосвіти (УПО). Планувалося, що УПО за держбюджетом протягом 1926–1928 рр. укомплектує в сільських районах приблизно 5 500 нових стаціонарних сільських бібліотек. Відшкодування на штат бібліотекарів, рухомий фонд, подальше зміцнення основних фондів покладалися на місцевий бюджет. Учасники з’їзду висловили побажання щодо збільшення асигнувань на бібліотечну справу з державного і місцевого бюджетів. Оскільки в селах основне навантаження щодо задоволення читацьких потреб припадало на нестаціонарні форми бібліотечної роботи, бібліотекам було рекомендовано створювати пересувні фонди. Поруч із розвитком стаціонарних бібліотек у сільській місцевості передбачалося розгортання профспілкових, кооперативних та інших книгозбірень громадських організацій. Майже всі бібліотеки, крім вузівських, спеціальних і військових, підпорядковувалися єдиному керівництву. Провідна роль у керівництві та координації роботи всіх видів масових бібліотек належала Головполітосвіті (Головному політико-освітньому комітету) Наркомату освіти УСРР (Наркомосу).

Важливим організаційним рішенням з’їзду було визначення та погодження структури бібліотечної мережі. Основними типами бібліотек було визначено: центрально-округові бібліотеки; районні бібліотеки в містах для обслуговування певного міського району; бібліотеки для дітей; профспілкові, що були зосереджені в основному в промислових районах України; наукові бібліотеки; книгозбірні вузів, науково-дослідних інститутів, кооперативних установ, відомств, громадських організацій; сільські або місцеві бібліотеки, що були найбільш поширеним типом бібліотек в Україні та існували найчастіше при хатах-читальнях і сільбудах (сільбуд – «сільський будинок» – сільська культурно-освітня установа в УСРР, що була створена на початку 1920-х рр.). На державні міжокругові та центрально-округові бібліотеки були покладені обов’язки центрів методичної, бібліографічної та науково-дослідної роботи з бібліотекознавства та книгознавства. У кожному округовому місті пропонувалося створювати центрально-округові (з 1930 р. – обласні) бібліотеки, а також центральні округові бібліотеки для дітей та ін. Аналізуючи резолюції з’їзду, можна констатувати, що в основу класифікації бібліотек було покладено два принципи: адміністративно-територіальний і функціональний.

Головними завданнями бібліотечної справи були визначені: кооперація роботи та об’єднання громадських організацій, що займаються бібліотечним обслуговуванням; координація діяльності бібліотек різних відомств; посилення методичного керівництва бібліотек; планування, контроль та перевірка всіх ланок бібліотечної діяльності. Зокрема, було вирішено організувати при УПО бібліотечну раду з представників усіх відомств та організацій, що здійснювали бібліотечну роботу в Україні, створити аналогічні бібліотечні комісії на рівні округів та районів, котрі виконували б функції центральної бібліотечної ради. Делегати затвердили основні принципи організації бібліотек, прийняли ряд рішень, в яких визначено необхідність об’єднання та централізації бібліотечної мережі.

Для подальшого розвитку українізації важливим завданням було визначено забезпечення обов’язковим «всеукраїнським» примірником книжкових фондів масових бібліотек. У резолюції на доповідь І. Розенгауза підкреслювалося, що обов’язковий всеукраїнський примірник необхідний як «засіб забезпечити наявність української літератури в округових бібліотечних центрах, бо ця книжка надто потрібна для українізації самого фонду і пропаганди української книжки». Завдання українізації було одним із основних у діяльності бібліотек у цей період. На з’їзді також зазначалося, що справу українізації бібліотечних фондів гальмує недостатня кількість української книги, що надходить від видавництв, та недостатнє поповнення, в цілому, фондів бібліотек. Серед недоліків також було відмічено часте проведення загальних кампаній у бібліотеках, що не сприяють реальним результатам популяризації книг, зокрема видань українською мовою; незадовільне обслуговування представників нацменшин, недостатнє вивчення їхніх читацьких запитів, виробничо-професійних інтересів та соціально-побутових особливостей життя тощо.

Вивченню читачів на з'їзді було присвячено чотири доповіді. Першу, загальну доповідь «Вивчення читача-робітника та книги для робітника» оголосив А. Зільберштейн (Харків); другою була співдоповідь Н. Фрідьєвої (Київ); третю доповідь «Вивчення сільського читача та книги для селянства» представила Т. Акаловська (Харків); четвертою була співдоповідь Жислина (Одеса). Зокрема, А. Зільберштейн і Н. Фрідьєва розглянули існуючі три основні напрями роботи щодо вивчення читачів: психологічний, що базувався на законах суб’єктивної психології; бібліопсихологічний (теорія М. Рубакіна), де на перше місце висувалося вивчення читача, ігноруючи самостійне значення вивчення книги, та педагогічний («вивчення читацьких інтересів»), що одночасно здійснював вивчення спільними методами читача і книгу, не розділяючи їх. Доцільним вважалося синтетичне, а не аналітичне вивчення читача, якому більше відповідав педагогічний напрям. Основними методами вивчення читачів визнано: метод спостереження, фіксація попиту, відгуків та запитів читачів, голосні читання, анкетування, статистичний та ін. У обговореннях цих доповідей на з'їзді брали активну участь відомі українські бібліотекознавці Д. Балика та Б. Борович, які займалися удосконаленням методів дослідження читацького контингенту.

У доповідях Т. Акаловської та Жислина, присвячених вивченню сільських читачів, йшлося про існування певної різниці в попиті на книги серед різних прошарків селян у залежності від їх соціально-економічного становища (виокремлювалися читацькі групи селянської інтелігенції, кулаків, середняків, незаможних та ін.). На з’їзді під час обговорення доповідей делегати наголошували на важливості вивчення читання як на селі, так і в містах, як робітників, так і селян, що є необхідною передумовою для розроблення методів наближення книги до мас трудівників, ефективного раціонального комплектування фондів бібліотек, формування читацького репертуару, налагодження продуктивної видавничої діяльності, розроблення методів керівництва читанням. Головною ідеєю виступів делегатів було те, що вивчення робітничого й сільського читача розглядалось у контексті необхідності ідейно-політичного виховання населення. З цією метою було запропоновано створити відповідну систему кабінетів і комісій: Центральний методичний кабінет, Центральну комісію в справі вивчення інтересів читачів і книги при клубно-бібліотечному відділі Наркомосвіти, Центральний кабінет політосвіт робітника та ін. Зазначені структури мали здійснювати керівництво бібліотеками з організації досліджень читачів, їх інтересів і запитів, а також залучати до цієї діяльності бібліотечні об’єднання, професійні спілки та видавництва з метою накопичення й аналізу відомостей про читання української книги і впровадження результатів вивчення для покращення роботи видавництв та книгозбірень. Матеріали резолюцій з’їзду та результати вивчення читачів та читання, проведених в Україні у першій половині 1920-х рр., засвідчують про утвердження в читачезнавстві бібліотечно-соціологічного напряму вивчення користувачів книгозбірень.

Представниця Головполітосвіти та завідувач відділу марксизму Харківської громадської бібліотеки ім. В. Г. Короленка, О. Прозоровська оголосила дві доповіді: «Масова бібліотечна робота та робота з масовим читачем» та «Комплектування робочого книжково-бібліотечного ядра». Доповідачка була яскравим представником марксистського напряму в бібліотекознавстві, ідеологом і відповідальним виконавцем у роботі з дотримання принципу комуністичної партійності в бібліотечній справі. На її думку бібліотеки повинні були активно пропагувати твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна та інших революційних марксистів, а основними завданнями бібліотекарів повинні бути: участь у ліквідації неписьменності; керування читанням; вилучення з бібліотек «ідеологічно шкідливої літератури»; проведення атеїстичної пропаганди тощо. Доповідачка запропонувала створювати у великих бібліотеках кабінети (відділи) марксизму, які мали б комплектуватися й обслуговувати читачів відповідною літературою, а також організовувати гуртки з вивчення марксизму-ленінізму як бібліотекарями, так і читачами.

На з’їзді було заслухано доповідь завідувача сектору друку ЦК КП(б)У в 1925–1927 рр. В. Фурера (Харків) «Робота з газетою» та співдоповідь Фабера (Вінниця), в яких делегатів було ознайомлено з методами поглибленої роботи з газетою в бібліотеці.

Гострій критиці на з’їзді піддали доповідь завідувача сектору соціально-економічної літератури Держвидавництва України (ДВУ), професора Інституту марксизму-ленінізму А. Річицького (справжнє прізвище – А. Пісоцький) «Робота державних і громадських видавництв у справі видання масової літератури». В обговореннях та рішеннях з’їзду з цього питання було відмічено відсутність зв’язку ДВУ з бібліотечними об’єднаннями; недостатню кількість видань українською мовою та мовами нацменшин, технічної та спеціальної літератури, зокрема для села; небажання враховувати результати вивчення інтересів читачів; поганий стан торговельної мережі; значне підвищення цін на книги, що негативно впливає на розповсюдження видань українською мовою та розвиток українізації бібліотечної діяльності.

Делегати з'їзду детально обговорили доповідь заступника начальника Головліту (Головного управління у справах літератури і видавництв) Латинського «Вилучення антирадянської літератури». Вперше публічно було поставлено завдання вилучення «шкідливої літератури» буржуазного змісту з бібліотек, читалень, книгарень та приділено увагу питанню визначення її критеріїв. З другої половини 1920-х рр. бібліотечна цензура все більше посилювалася. Цьому значною мірою сприяла інструкція НКО УСРР «Про порядок перегляду літератури на предмет її ідеологічного спрямування та вилучення шкідливої літератури з книгозбірень й читалень, книгарень та кіосків ринку» від 21 грудня 1925 р., яку вперше було оголошено саме на з'їзді. У доповіді Латинського відкрито повідомлялося про використання в процесі бібліотечної роботи списків забороненої літератури, складених Головлітом та Укрлітом. За зазначеною інструкцією мають вилучатися: твори, що пропагували релігію, крайній націоналізм, поширення національної ворожнечі; антирадянські агітаційні брошури, кадетські, есерівські, меншовицькі, анархістські та інші видання, що були опозиційними до партії більшовиків; книги, що захищали та пропагували окультизм, спіритизм, теологію, а також твори з хіромантії, магії, сновидіння тощо. У постанові з’їзду було підкреслено, що треба залишати ту літературу, що сприяє культурному зростанню робочого класу і вилучати ту, що «шкідливо впливає на класову самосвідомість широких мас, літературу, що розпалює національну боротьбу та релігійний фанатизм». За рішенням з’їзду планувалося завершити вилучення «шкідливої літератури» у 1927 р., для чого потрібно було розробити відповідні «списки забороненої центральними органами в справах друку літератури». Замість вилучених книг фонди бібліотек комплектувалися творами класиків марксизму-ленінізму, політичними брошурами, атеїстичними працями та іншою «ідеологічно витриманою» літературою.

На секційних засіданнях з’їзду було заслухано низку спеціальних доповідей. Так, в організаційно-технічній секції було обговорено доповіді: «Комплектування робочого книжково-бібліотечного ядра» О. Прозоровської (Харків); «Предметний каталог» Д. Балики (Київ) і співдоповідь на цю ж тему Б. Боровича (Харків); «Самоосвіта та роль в ній бібліотеки» Л. Когана (Одеса); «Про довідкову роботу» Т. Акаловської (Харків). Зокрема, особливу зацікавленість та дискусію на з’їзді викликали доповіді щодо організації предметного каталогу в бібліотеках. Так, Д. Балика вважав предметний каталог допоміжним до інших каталогів. Б. Борович, навпаки, був переконаний, що предметний каталог має цілком самостійне значення, повинен укладатися на всі книжки і з часом має витіснити інші каталоги. З’їзд ухвалив резолюцію, в якій враховувалися позиції кожного доповідача. Суттєво те, що в ній було визначено значення предметного каталогу для читачів, розкриті головні його функції та методика організації.

За доповіддю Т. Акаловської було прийнято рішення щодо важливості підвищення ефективності та широкого впровадження довідкової роботи, що повинна здійснюватися в кожній бібліотеці і сприяти виконанню основних її завдань. Наголошувалося, що для якісного виконання даного виду роботи необхідно враховувати тип та читацький склад конкретної бібліотеки.

В секції перепідготовки бібліотечних працівників були представлені доповіді О. Троїцької (Харків) «Підготовка та перепідготовка бібліотечних робітників на Україні» та Л. Когана (Одеса) «Бібліотечні об’єднання». Зокрема, О. Троїцька представила концепцію розвитку бібліотечної освіти в Україні за принципом централізованої підготовки за розробленими типовими програмами, які слід було пристосовувати до місцевих умов. Підготовку кадрів пропонувалося здійснювати через бібліотечні об’єднання та журнали, спеціальні гуртки та курси. Особливі сподівання покладали на марксистські гуртки, де здійснювали політичну підготовку бібліотекарів. На з’їзді йшлося про важливе значення педагогічної діяльності бібліотечних працівників, складнощі та недоліки виконання політосвітніх та виховних завдань, що покладені на бібліотеки, про залучення читачів до активної культурно-освітньої роботи. В справі підготовки та перепідготовки бібліотекарів делегати з’їзду рішуче висловлювалися щодо необхідності усунення кустарництва, непродуктивного паралелізму в роботі, розпорошення сил і засобів, що часто зустрічалося при підготовці спеціалістів у середині 1920-х рр. Було визначено за потрібне організовувати підготовку кадрів за принципами централізації, а перепідготовку за принципами децентралізації (тобто на місцях). Для підготовки бібліотечних кадрів слід організовувати відповідні кафедри в політосвітінститутах, бібліотечні секції – на політосвітфакультетах; утворювати окремі бібліотечні технікуми; організовувати міжокругові семінари на той час, доки не будуть відкриті нові бібліотечні заклади. Перепідготовку і підвищення кваліфікації міських бібліотечних працівників повинні здійснювати, головним чином, бібліотечні об’єднання та бібліотечні секції кабінетів політосвітробітника. Перепідготовку працівників сільських бібліотек слід проводити шляхом організації короткотермінових окружних семінарів (щорічно, не менше одного разу на рік протягом 1–2 місяців); періодичних курсів-конференцій (протягом 5–10 днів три-чотири рази на рік); систематичних окружних і районних нарад; системи заочного навчання.

На обговоренні доповіді про бібліотечні об’єднання Л. Когана були присутні більше половини делегатів з’їзду. Під час обговорень делегати часто ототожнювали бібліотечні об’єднання з виробничими нарадами, де колективно вирішуються організаційні та методичні питання бібліотечної справи, науково-дослідної роботи бібліотек, питання професійної підготовки кадрів, бібліотечного побуту та виробництва в цілому. З’їзд ухвалив Положення про бібліотечні об’єднання. Їх було рекомендовано створювати в кожному місті. Організаційним центром бібліотечних об’єднань, котрі в більшості вирішують методичні питання та питання професійної підготовки, мали бути центрально-округова бібліотека або кабінет політосвітробітника; своєрідним штабом і базою бібліотечних об’єднань – кабінети бібліотекаря, що утворювалися в той час. Проте, пропозиції доповідача щодо організації сільських бібліотечних об’єднань з’їзд відхилив як передчасні. У постанові з’їзду зазначалося, що бібліотечні об’єднання мають охоплювати всіх працівників бібліотек, звичайно, на добровільних засадах професійної зацікавленості робітників. Основними формами їхньої роботи повинні були бути бібліотечні конференції, семінари, гурткові заняття, секційні зібрання, що сприятимуть підвищенню кваліфікації бібліотечних працівників та більш раціональній організації бібліотечної справи.

В секції державних бібліотек були заслухані доповіді «Про завдання кабінетів марксизму-ленінизму» Я. Розанова (Київ); «Бібліографічна робота державних бібліотек» Б. Боровича (Харків); «Статут державної бібліотеки» І. Вугмана (Одеса).

Певну зацікавленість делегатів з’їзду викликала діяльність секції бібліотек для дітей, де було обговорено доповіді Г. Марголіної (Київ) «Бібліотечна робота серед дітей» і «Науково-дослідна робота над вивченням дитячої бібліотечної роботи» та В. Бер (Одеса) «Розповідання в бібліотечній роботі серед дітей та підлітків». Зокрема, у доповідях завідувача Київської Центральної бібліотеки для дітей Г. Марголіної, делегати з’їзду були ознайомлені з тлумаченням поняття «дитяча бібліотека», з особливостями роботи цих бібліотек, проблемами формування їх мережі та дитячих відділів масових бібліотек. Бібліотеки для дітей, залежно від мети, можуть бути науковими, практичними (дитячі відділи бібліотек) та змішаного типу (центральні дитячі бібліотеки). Дітей і підлітків у місті та селі мали обслуговувати дитячі філії і дитячі відділи при бібліотеках для дорослих. Пропонувалося також зберігати і зміцнювати структуру тих самостійних бібліотек для дітей, що вже існували в окремих містах, а при районно-сільських бібліотеках та при сільських, якщо є така можливість, організовувати відповідні відділи. При центрально-округових бібліотеках або у філіях рекомендувалося створювати комісії з бібліотечної роботи серед дітей та підлітків. Зазначалося, що із загальної суми коштів на комплектування бібліотек слід виділяти 25 % на поповнення літературою дитячих відділів у промислових округах і 30 % – у сільських. У цілому, з’їзд констатував вкрай поганий стан роботи бібліотечного обслуговування дітей та юнацтва, що пояснювалося відсутністю належного фінансування. Тому з’їзд ухвалив рішення про розвиток бібліотечного обслуговування дітей через дитячі відділи в бібліотеках для дорослих, особливо в центрально-округових бібліотеках, на які покладалося і основне фінансування таких відділів бібліотек.

У доповіді представника Центральної профспілки Робос (Робітники освіти) І. Слуцкина були представлені дані щодо матеріального стану, нормування та охорони праці бібліотекарів. Наголошувалося, що слід поступово довести зарплату бібліотекарів до рівня оплати праці робітників соціального виховання (або сільських вчителів) в селах та до рівня зарплати відповідних груп працівників освіти в містах. У досліджуваний період оплата бібліотечної праці була значно нижчою, ніж праця вчителя. З’їзд ухвалив курс на посилення охорони праці бібліотекарів, встановлення чітких нормативів роботи, залучення всіх бібліотечних працівників до профспілки Робос. Зокрема, пропонувалося ухвалити генеральним колективним договором 4–6 годинний робочий день для бібліотекарів, зрівняти матеріальний і правовий статус бібліотекарів (пенсії, надбавки, відстрочку від військової служби, пільги в навчанні дітей у школі та ін.) і працівників освіти. Було запропоновано формування штату бібліотек поставити в залежність від кількості книговидачі, обсягу фонду, чисельності читачів, особливостей роботи бібліотеки (довідкової, пересувної, науково-бібліографічної, керування бібліотечними гуртками тощо).

Протягом другої половини 1920-х рр. у практичних заходах бібліотечного будівництва в Україні послідовно втілювалися ідеї та постанови, що були прийняті делегатами Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників 1926 р. Обмін думками, жваві дискусії, що відбувалися на з’їзді, стимулювали бібліотечних працівників до прийняття рішень зі створення нових структур (відділів, секцій та ін.) та установ (центрів, комісій та ін.). Певні творчі пошуки та своєрідні «професійні відкриття», що відбувалися на з’їзді, дали не тільки значний поштовх розвитку бібліотечної справи, а й розвиткові теоретичних положень певних галузей бібліотекознавства. Хоча на з’їзді розглядалися, в більшості, питання організації роботи бібліотек масового користування, його рішення стосувалися діяльності всіх книгозбірень країни – як масових, так і наукових, військових, профспілкових та ін.

Історичне значення Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників 1926 р. полягає в тому, що він підбив основні підсумки роботи і досягнення бібліотечного будівництва майже за 10 років існування Радянської влади в Україні та накреслив конкретні шляхи подальшого розвитку бібліотечної справи, і, подекуди, бібліотечної теорії і став своєрідним зверненням до наступних поколінь бібліотекарів, оскільки значна кількість завдань та питань, розглянутих на з’їзді, залишаються актуальними навіть для сучасного розвитку бібліотечної справи та бібліотекознавства, попри те, що їхній зміст реалізується вже в нових формах із використанням нових понять сучасної наукової термінології.

Джерела

Балика Д. Первый Всеукраинский библиотечный съезд / Д. Балика // Книгоноша. – 1926. – № 27. – С. 11–12;

Балика Д. Перший Всеукраїнський Бібліотечний з’їзд / Д. Балика // Бібліологічні вісті. – 1926. – Ч. 1(10). – С. 79–80 . – Хроніка;

Каспін Л. Перший Всеукраїнський бібліотечний з’їзд / Л. Каспін // Шлях освіти: Педагогічний журнал: Теорія освіти, методологія, освітня практика, побут. – 1926. – № 8–9. – С. 164–171;

Резолюції та постанови Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників 1–6 червня 1926 р. / НКО УСРР, Клубно-бібліотечний відділ. – Х., 1927. – 91 с.;

[Я. К.] Всеукраинский библиотечный съезд / [Яков Керекез] // Красный библиотекарь. – 1926. – № 7. – С. 65–66; 

История библиотечного дела на Украине (1917–1932 гг.): Учебное пособие / Под ред. Т. А. Скрипник. – Х., 1975. – 208 с.;

Сірополко С. Бібліотечна справа / С. Сірополко // Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К. : Наукова думка, 2001. – С. 823–837;

Ворон Л. Перший Всеукраїнський з’їзд бібліотечних працівників: мета, проблеми, перспективи / Л. Ворон // Бібліотечна планета. – 2003. – № 4. – С. 40;

Онищенко О. Бібліотечна справа в Україні ХХ ст.: 1917–1931 рр. / О.  Онищенко, Л. Дубровіна // Бібл. вісник. – 2005. – № 3. – С. 3–16;

Капустіна Н. Перший Всеукраїнський з’їзд бібліотекарів: погляд через 80 років / Н. Капустіна // Короленківські читання 2006: Матер. наук.-практ. конф. ХДНБ 6 жовтня 2006 р. – Х. : ХДНБ, 2006. – С. 61–67;

Дубровіна Л. А. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті / Л.  А. Дубровіна, О. С. Онищенко. – К., 2009. – 530 с.;

Сєдих В. В. Історія бібліотечної справи в Україні: Навч. посібник / В. В. Сєдих. – Х.: ХДАК, 2013. – 213 с.;

Зворський С. Бібліотечні та бібліографічні з’їзди і конгреси / С. Зворський // Бібліотечна планета. – 2014. – № 3. – С. 27–30;

Соколов В. Ю. Значення Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників (1926) в розвитку бібліотечної справи України другої половини 20-х рр. ХХ ст. / В. Ю. Соколов // Вісник ОНУ. Серія: Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство. – 2015. – Т. 20, вип. 2 (14). – С. 9–44;

Соколов В. Ю. Питання про діяльність бібліотечних об’єднань на Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників (1926): рішення та труднощі втілення (до 90-річного ювілею з’їзду) / В. Ю. Соколов // Вісник ОНУ. Серія: Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство. – 2016. – Т. 21, вип. 2. – С. 35–54.

Соколов Віктор Юрійович
Статтю створено : 13.07.2015
Останній раз редаговано : 14.03.2017