Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 17
За місяць : 363
Кількість
статей : 590
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Стебницький Петро Януарійович
Рубрики : Персоналії
Стебницький Петро Януарійович

imageСтебницький Петро Януарійович (псевд.: П. Смуток, А. Ірпенський, Малоросіянин, Малорос, П. Хмара та ін.; 25.11.1862, с. Гореничі Київського пов. (нині село Києво-Святошинського р-ну Київської обл.) – 14.03.1923, м. Київ) – громадсько-політичний та державний діяч, організатор бібліотечної справи, учений, письменник, публіцист, перекладач, редактор та видавець.

Народився в сім’ї священника. Навчався в церковно-парафіяльній школі, згодом у Першій Київській гімназії (1872–1881). Вищу освіту здобув на фізико-математичному факультеті Київського університету св. Володимира (1881–1886). Після закінчення університетських студій отримав ступінь кандидата математичних наук (1988).

26-річним юнаком переїхав до Санкт-Петербурга, де, проживши понад 30 років, послідовно відстоював українські громадські інтереси. Спочатку читав приватні лекції петербурзькій публіці. У березні 1889 р. перейшов на державну службу до Головного управління пошт та телеграфів у чині колезького секретаря. 30 липня 1891 р. отримав чин колезького радника, що відповідав армійському званню полковника. Згодом працював у Міністерстві фінансів, від 1893 р. – співробітником редакції журналу «Вестник финансов, промышленности и торговли». З квітня 1894 р. – управитель канцелярії журналу і тимчасовий виконувач обов’язків редактора. З 1904 р. по 1917 р. очолював комерційний відділ редакції «Торгово-телеграфного агентства».

З кінця 1890-х рр. П. Стебницький долучився до створення української громади в Санкт-Петербурзі, очолював її, а також місцевий осередок Товариства Українських Поступовців, брав активну участь у громадських справах як член Вільного Економічного товариства, «Кассы взаимопомощи литераторов и ученых», «Союза взаимопомощи русских писателей», «Общества славянской культуры в Москве», «Українського політичного клубу», клубу «Громада» та ін.

У 1898 р. разом з О. Лотоцьким заснував «Благотворительное общество издания общеполезных и дешевых книг» (неофіційна назва – Північна «Просвіта»), яке поклало початок популяризації української книжки не лише серед української громади Петербурга, а й в Україні. У 1903–1909 рр. П. Стебницький – секретар товариства, у 1909–1916 рр. – його голова. Він не лише очолював товариство, а й збирав кошти на його утримання, займався редагуванням і розповсюдженням книжок, був одночасно редактором, коректором видань і навіть технічним працівником. П. Стебницький усіляко популяризував дешеву українську книжку для народу, безоплатно розсилаючи видання товариства сільським бібліотекам і незаможним читачам. За двадцять років товариство видало близько 1 млн пр. 80-ти назв українських книжок. Серед них – найповніше на території царської Росії видання «Кобзаря» Т. Шевченка за редакцією В. Доманицького. Кошти на його видання асигнувало також «Общество им. Т. Г. Шевченко для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях Санкт-Петербурга», засноване 1898 р. за участю П. Стебницького. Окрім статутних завдань, це товариство також займалося просвітницькою та видавничою діяльністю (зокрема були видані два томи історичних досліджень О. Єфименка «Южная Русь» та альбоми з малюнками Т. Г. Шевченка).

У 1906 та 1907 рр. П. Стебницький брав активну участь в організації українських фракцій 1-ї і 2-ї Державних дум Російської імперії, долучався до розроблення законопроектів про народну освіту та у виданні органів фракцій, зокрема часопису «Украинский вестник» (виходив російською мовою у 1906 р.) і газети «Рідна справа: Думські вісті»; виступав на захист прав української мови, відстоював її самостійність та право на вільне функціонування і розвиток; брав активну участь у комісіях – зі складання записки про скасування цензурних заборон 1876 р.; з упорядкування українського правопису; з редагування перекладу українською мовою Євангелія.

П. Стебницький був членом редакційного комітету з видання енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914–1916), яке почало друкувати московське «Издательство Братьев Гранат» за редакцією М. Грушевського (через тяжкі матеріальні обставини воєнного часу видання припинилося на другому томі).

Представник Української Центральної Ради при Тимчасовому Уряді (1917); член Фінансово-економічної ради УНР (з січня 1918 р.).

У червні 1918 р. П. Стебницький повернувся до Києва. З липня 1918 р. – сенатор Адміністративного суду Державного Сенату України, Надвищий Суддя УНР (1919 р.), з 24 жовтня по 14 листопада 1918 р. – міністр народної освіти та мистецтва Української Держави. Разом з М. Василенком сприяв підписанню закону про заснування Української академії наук. Редактор, а згодом керівник Постійної Комісії УАН для складання біографічного словника українських діячів, голова комісії зі створення Українського Енциклопедичного словника; член редакційної колегії видавництва «Час»; голова товариства «Просвіта» у Києві.

1919 р. П. Стебницький зійшов із політичної арени, проте, попри проблеми зі здоров’ям, продовжував багато й плідно співпрацювати із часописами, друкував свої твори в журналах «Киевская старина», «Книгарь» «Літературно-науковий вісник», «Нова Рада», «Наше минуле», «Украинская жизнь», видав збірку нарисів «Поміж двох революцій».

Значними є заслуги П. Стебницького і в бібліотечній сфері, зокрема у створенні Всенародної бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) – спочатку як члена Тимчасового комітету (ТК) із заснування Національної (Всенародної) бібліотеки України (з 1919 р.), а згодом як завідувача відділу «Україніка» цієї книгозбірні (1922–1923). За його участю було розроблено першу Інструкцію для діяльності ТК, а в листопаді 1918 р. складено план організації бібліотеки. Нетривале перебування П. Стебницького на посаді завідувача відділу «Україніка» ВБУ у період 1922 – початку 1923 рр, стало визначальним для реалізації конценції фонду «україніки» національної книгозбірні України. П. Стебницький підготував низку документів: доповідні записки про доцільність виокремлення фонду, підготовні матеріали та інструкції, спеціальну програму, яка визначала основні принципи функціонування відділу, засади взаємодії з іншими підрозділами, тимчасовий та перспективнй порядок роботи. «Інструкція для відділу Ukrainica Всенародньої бібліотеки України» (1922) закріплювала як методологічні засади формування колекції, так і технологію роботи з нею. П. Стебницький відмовився від суто бібліографічного трактування поняття «україніка» і запропонував провести частковий топографічний розподіл книжок між відділами. Водночас П. Стебницький розробив технологію виокремлення з основного систематичного каталогу монографічних видань з одинарним та подвійним топографічними числами й індексуванням латинською літерою «U» (україніка). Фонд відділу «Україніка» розглядався ним як найповніше зібрання літератури з українознавства, а відділ мав стати його (українознавства) науковою лабораторією.

П. Стебницький залишив великий творчий спадок, що нараховує близько 170 нарисів, оповідань, статей, які друкувалися в журналах, альманахах, збірниках, виходили окремими книжками і брошурами. Його перу належать літературні, публіцистичні й мемуарні твори, зокрема: «Під стелями Думи» (1907), «Українська справа» (1917), «Поміж двох революцій: нариси політичного життя до рр. 1917–1918», «Україна і українці», «Україна в економіці Росії» (усі – 1918). Згодом ці та деякі інші твори були вилучені з фондів бібліотек, збереглися лише окремі примірники. Багато праць написані під літературними псевдонімами і криптонімами П. Стебницького – П., П. С., Петро Сумний, Андрій Хмара, Русин, П. Смуток, Хмара Павло, Ірпінський, Малоросіянин, Малорос, С-ий, С–т П. Особовий фонд П. Стебницького зберігається в Інституті рукопису НБУВ.

Твори

 

К полемике о малороссийском языке // Санкт-Петербургские ведомости. –1898;

Литовский алфавит и малорусская литература // Южные записки (Одесса). – 1904;

Новые произведения Шевченка / П. С. // Украинский вестник. – 1906. – № 7. – С. 532–535;

Повний «Кобзар» в Росії: // Літ.-наук. вісн. – 1914. – Т. 65, № 2. – С. 277–281;

Ф. Е. Корш и украинское Евангелие // Украинская жизнь. – 1915. – № 3–4. – С. 106–110;

Украина и украинцы / П. Я. Стебницький. – Петроград: Видав. т-во «Друкарь», 1917. – 48 c.;

20 літ культурної праці // Нова Рада. – 1919. – 16 січня (№ 10). – С. 2;

Справа державної мови // Закон і право. – 1918;

Борис Грінченко. Нарис його життя та діяльності / Петро Стебницький. – Київ: Час, 1920. – 32 с.;

«Кобзар» під судом: // Зап. іст.-філол. відділу Всеукр. акад. наук / Під ред. А. Кримського. – 1924. – Кн. 4. – С. 36–48;

Чикаленко, Євген Харлампович. Листування : 1901–1922 роки / Євген Чикаленко, Петро Стебницький ; [упоряд. Н. Миронець, І. Старовойтенко, О. Степченко ; вступ. ст. Н. Миронець, І. Старовойтенко ; наук. ред. І. Гирич] ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ : Темпора, 2008. – 627 с. : іл.;

Стебницький П. Вибрані твори / Петро Стебницький; упорядкув. та вступ. ст. І. Старовойтенко. – Київ : Темпора, 2009. – 632 с.

Джерела

 

П. Я. Стебницький, 1862–1923. – Київ : Слово, 1926. – 136 c.;

Сірополко С. Петро Стебницький, як книголюб / С. Сірополко // Українська книга. – 1937. – № 7–8. – С. 177–180;

Дубровіна Л. Концепція національного бібліотечного та архівного фонду «Україніка»: історія становлення і розвитку / Л. Дубровіна, О. Степченко // Студія з архівної справи та документознавства. – 1997. – Т. 2. – С. 15–29;

Болабольченко А. Петро Стебницький // Три долі: Модест Левицький. Петро Стебницький. Максим Славинський. Біографічні нариси / А. Болабольченко. – Київ : Літопис, 1999. – С. 37–72;

Дубровіна Л. А. Концепція книжкового фонду україніки П. Я. Стебницького / Л. А. Дубровіна, О. П. Степченко // Рукописна та книжкова спадщина України. – Київ, 2003. – Вип. 8. – С. 273–283;

Постійна комісія УАН-ВУАН для складання біографічного словника діячів України. 1918–1933: Документи. Матеріали. Дослідження / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біогр. дослідж., Ін-т рукопису ; авт.-упоряд. С. М. Ляшко. – К. : НБУВ, 2003. – 688 с.;

Солоіденко Г. І. Петро Стебницький – оборонець української книги та української мови // Бібл. вісн. – 2007. – № 2. – С. 29–33;

Степченко О. П. Українські вчені – фундатори спеціалізованих відділів національної бібліотеки україни імені В.І. Ввернадського (1918–1934) / О. П. Степченко; Л. А. Дубровіна (відпов. редактор); Національна академія наук України. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. Інститут рукопису. – Київ, 2008. – 217 c.;

Демуз І. Петро Януарович Стебницький: штрихи до біографії (1862–1923) / І. Демуз // Історія науки і біографістика. – 2009. – № 4. – С. 1–13;

Степченко О. П. Епістолярій П. Стебницького та Б. Грінченка з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського як джерело з вивчення національної видавничої справи в Україні / О. П. Степченко // Рукописна та книжкова спадщина України. – 2010. – Вип. 14. – С. 294–305;

Верстюк В. Ф. Стебницький Петро Януарійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2012. – Т. 9. – С. 844;

Миронець Н. Петро Стебницький в українському національному житті (до 150-річчя від дня народження) : монографія / Миронець Надія, Піскун Валентина, Старовойтенко Інна та ін. – Київ, 2013. – 252 с;

Степченко О. П. Архівна спадщина П. Я. Стебницького у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : каталог / О. П. Степченко ; Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2014. – 464 с.: іл.;

 

 

________________

 


СТЕБНИЦЬКИЙ ПЕТРО ЯНУАРІЙОВИЧ (1862–1923)

Стебницький Петро Януарійович (1862–1923) – український громадсько-політичний діяч, вчений, публіцист. Електронна виставка

Миронець Н. І. Петро Стебницький – один із меценатів і співробітників газети «Рада»

Степченко Ольга Петрівна
Статтю створено : 24.05.2018
Останній раз редаговано : 24.05.2018