Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 20
За місяць : 743
Кількість
статей : 503
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Суперекслібрис

Суперекслібрис (від лат. «super» – «над, понад, зверху»; «ex libris» «з книг» (див. «екслібрис») – книжковий власницький знак, відтиснутий на корінці («малий суперекслібрис») або кришці (кришках)  оправи книги металевим штампом-матрицею за допомогою гарячого тиснення. Подекуди він зустрічається на дублюрі (внутрішній стороні шкіряної оправи). Зазвичай С. є художнім зображенням (здебільшого виконаного золотим або сліпим тисненням) родового гербу, монограми, ініціалів або іншого декорованого символу власника книги. С. можуть бути й різноманітні шрифтові написи, як на оправі, так і на корінці, застібках, декоративних цвяхах і навіть на обрізі книги. Іноді С. також називають наклейку з власницькою позначкою на зовнішній стороні кришки оправи книги.

Ранні форми книжкових власницьких знаків (протоекслібриси) малювали на стародавніх кодексах у нижній частині першої сторінки, іноді – на внутрішній стороні оправи. З 15 ст. власницький знак все частіше був пов’язаний із зображенням герба власника книги, що в подальшому еволюціонував у гербовий С.

Перші С. з’явилися у Франції у 15 ст. З сер. 17 до кін. 18 ст. зафіксовано кілька тисяч їх власників. Виявлення хоча б однієї книги цього періоду з С. буде свідчити про велику ймовірність існування певного книжкового зібрання, оскільки виготовлення матриці С. потребувало значних витрат і було нерентабельним для оздоблення оправи тільки однієї книги. С. були найбільш поширені у 16-18 ст., коли оправи книг замовлялися, зазвичай, не видавцем, а власником бібліотеки і робилися здебільшого зі шкіри. За цей час даний книжковий власницький знак перейшов з групи елементів дрібних прикрас, що виконують утилітарну функцію, у розряд предметів декоративно-прикладного мистецтва.

З розвитком книгодрукування на оправах книг все частіше почали використовувати тиснені художні зображення родових гербів, вензелів, монограм, емблем і написів, що вказували на приналежність книги певній особі чи установі. Поступово на оправах книг з’явилися видавничі знаки друкарень і окремих видавців (так звані «видавничі суперекслібриси»).

До сер. 19 ст. використовували переважно гербовий (геральдичний) С., із  зображенням родового герба власника книги. У 17-18 ст., окрім гербового, були популярні тиснені художні малюнки символічного або алегоричного змісту. Одночасно на оправах книг почали застосовувати шрифтовий С., де замість герба використовували ініціали власника книги або короткий вислів, що вказував на приналежність книги певній особі. З поч. 19 ст. на зміну пишним гербам і витіюватим вензелям прийшли більш скромні монограми, відтиснуті на зовнішній стороні палітурки із використанням відбитку ініціалів власника книги на нижній частині корінця палітурки, що пояснюється «демократизацією» складу володарів бібліотек у бік збільшення представників різночинної інтелігенції. З цього ж часу вживання С. почало поступово зменшуватися (став переважати паперовий книжковий знак). Проте до поч. 20 ст. їх ще широко використовували на палітурках книг особових книжкових зібрань та бібліотек різних установ.

В Україні перші С. почали використовуватися з 16 ст.  У першій половині 16 ст. С. для позначення книг своєї бібліотеки використовувався одним із наймогутніших родів Великого Князівства Литовського, родиною Сапег. На їхньому книжковому власницькому знаку було зображено герб «Ліс», в основі якого була двічі перехрещена стріла. Найдавнішій С. Сапег датований 1544 р.

Одними з перших в Україні були С.,  виявлені на Актових книгах міської влади Львова. На одній із зазначених книг за 1546–1552 рр. на оправі розміщено гербовий С., зображення якого відтворює герб міста Львова, зокрема, малюнок символів влади Львівського магістрату та наступний напис (легенду): «Sigillum D[ominorum] Scabinorum Leopoliensium» – «Печатка панів лавників львівських», який було виконано з набірної матриці на замовлення міста. С. мав вигляд круглої печатки з гербом Львова. На іншій оправі Актової книги міського суду 1564–1569 рр. розміщено гербовий С. із суцільної плати, що був, ймовірно, зроблений у Німеччині наприкінці 15 ст. На ньому зображено асиметричний щит з левом у центрі, що підіймає зігнуту в суглобі лапу.

Певну першість на теренах України у використанні С. мають книжкові власницькі знаки луцького єпископа та завзятого книголюба Георгіуса Хваличевського. Основу даного знака складав польський герб «Тромби» із зображенням трьох труб, що утворюють зірку. Щит був увінчаний шоломом з короною з п’ятьма страусовими пір’ями. У прямокутному обрамленні герб увінчано митрою та єпископським посохом. Навколо гербу по колу витиснено латиною: «Georgius Chwaliczewski Episcopus Luceorien». У фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ) зберігаються чотири палеотипа з С. Георгіуса Хваличевського (здебільшого базельські видання 1529–1547 рр.). На оправі видання творів Августина (Базель, 1529) С. єпископа розташовано у центрі прямокутника, обрамленого зображеннями муз. Ранні С. Хваличевського датуються 1547–1548 рр.

У фондах НБУВ та Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка зберігаються палеотипи з С. архієпископа Іоанна-Андрія Прухніцького (Яна Прухницького) (1553–1633). В основі його власницького знаку покладено герб «Корчак» з девізом «Pietate Religione Virtute» («Благочестям, вірою, чеснотами»). Нижче напис: «Io[annes] An[dreas] Prochnicki Episcopus C[ameneci]». Після обрання у 1591 р. Прухніцького Краківським кафедральним каноніком було виготовлено перший його С., з обранням у 1607 р. Кам'янецьким єпископом – декілька нових книжкових власницьких знаків, а з призначенням у 1614 р. Львівським архієпископом було зроблено ще три нових С. Всього Іоанн-Андрій Прухніцький мав більше 10 С.

Давнім українським С. вважається книжковий власницький знак Станіслава Самборського з Кам’янця-Подільського, відтиснений на верхній і нижній кришці оправи «Записової книги бондарсько-стельмасько-колодійського столярного цеху 1601–1783 рр.». У центральній частині верхньої кришки оправи у ренесансному вінку зображено розкритий циркуль, довкола якого ініціали «S. S. С. С.», тобто «Stanislaus Samboritanus Consulus Camenecensis» – «Станіслав Самборський – Правитель Кам’янецький». Зверху і знизу витиснені хрестоподібні прикраси з квітів. На зворотному боці оправи зверху поміщено латинський напис: «Богу слава. Славетний і шановний райця п. Станіслав Самборський у цей час цехмістр цеху бондарів, стельмахів, колодіїв і столярів цю книгу цехову власним коштом і працею спорудив. Року від Різдва Христового 1601».

Певне поширення в Україні мали С. і в наступні століття. Відомі чотири варіанти С. предводителя дворянства Херсонської губернії, одеського бібліофіла і колекціонера І. Куриса (1840–1898), що прикрашали книги його двадцятитисячної бібліотеки. Над оправами книжок І. Куриса працювали найкращі французькі та петербурзькі майстри. На трьох варіантах його С. було зображено лицарську руку з оливковою гілкою. Відомим фактом є те, що видатний український поет Тарас Шевченко (1814–1861) збирав власну бібліотеку (нараховувала приблизно 150 книг), яка надалі була розпорошена, а більшість книг було знищено. У Національному музеї Т. Шевченка зберігається видання «Народные рассказы Марко Вовчок» (Спб., 1859), яке на корінці оправи має С. у вигляді витисненої золотом монограми «Т.Ш.».

У 19 ст. заможні дворяни мали по декілька варіантів та різновидів С. Наприклад, граф М. Воронцов (1782–1856) мав п’ять варіантів гербових С. і один вензельний, який, як і три гербових, був витиснений на корінцях оправ книжок. Відомі також оправи з С. на книгах з бібліотек князя В. Кочубея (1768–1834), графа Л. Розумовського (1757–1818), адмірала М. Лазарєва (1788–1851) та ін.

Вперше термін С. почав застосовуватися у 19 ст. у Німеччині, Данії, Швеції, а на рубежі 19-20 ст. – у Росії, де С. використовувався не так широко, як у Західній Європі, оскільки в країні було набагато менше читачів та осіб, які мали бібліотеки, і замовлення на виготовлення С. коштувало чималих грошей. Зустрічаються оправи книг, на яких є кілька С. одного власника. Наприклад, на верхній кришці оправи – гербовий, а на нижній – шрифтовий С., що було, зокрема, характерно для російських С. на відміну від іноземних, де на обох кришках оправи, хоча не та часто, були тотожні геральдичні книжкові власницькі знаки.

У сучасному книгознавстві виділяють наступні типи С.:

1) Гербовий (геральдичний) С. – із зображенням герба власника книги. З’явився у Західній Європі майже одночасно з виникненням книгодрукування та набув найбільшого поширення у 16-18 ст. У зазначений період був розповсюджений на території України. Використання  С. з гербовим зображенням ставало приводом для демонстрації доказу власного шляхетного походження, одним з перших відомих був книжковий власницький знак князя Костянтина-Василя Острозького (1526–1608) на шкіряний оправі «Книжиці» – збірника полемічних праць церковнослов’янською мовою, що був надрукований в Острозі у 1588 р. С. представляє собою зображення гербового щита, розділеного на чотири частини й увінчаного шоломом, прикрашеним п’ятьма страусовими пір’ями. В першій частині гербу намальовано вершника, що пронизує списом дракона (образ Георгія Змієборця як заступника Київської Русі). У другій – вершник з піднятим мечем – символ, що відноситься до гербу Литовського князівства. У третій частині зображено половину летючої вгору стріли, що впирається у півкільце, під яким – золота шестикутна зірка, а під нею золотий півмісяць, звернений рогами вгору. У четвертій частині – стріла з напівкруглою основою, вище якої перекладина, що утворює своєрідний хрест під дахом.

Збереглися гербові С. на оправах рукопису «Архієрейський Служебник і Требник» (1632) та видання «Мінеї» (1629), що належали видатному українському політичному, церковному та культурно-освітньому діячу Петру Могилі (1596–1647). Обидва книжкових власницьких знака на оправах книг виконані на початку 30-х рр. 17 ст. і відрізняються один від одного розмірами, розміщенням та написанням монограм. Родовий герб Могил (молдавських та волоських князів) складається з шести частин (три – вгорі і три – внизу). Гербові щити Петра Могили увінчувалися, здебільшого, архієрейською митрою, а іноді – католицьким капелюхом. Були також атрибути і світської влади – меч, булава, корона, білий орел, що був символом одного з елементів гербу Речі Посполитої.

Багато розкішних гербових С. зустрічаються на оправах книг з бібліотек польських магнатів. Серед них виділяється книжковий власницький знак невідомого автора середини 17 ст. з гербом «Koрибyт» князів Bишнeвeцькиx – відтиснутий золотом (зустрічається також сріблом) на верхній кришці оправи овал, на якому зображено півмісяць, повернутий ріжками донизу, на нього спирається золотий хрест з перехрещеними кінцівками, як символ зверхності християнської віри над мусульманською. Під хрестом – шестипроменева зірка; над гербом князівська митра з мантією. На сьогодні відомо два різновиди С. гетьмана Великого Князівства Литовського, князя Міхала Серватія Вишневецького (1680–1744).

Відомі рідкісні вишукані гербові С. Івана Мазепи (1639–1709) на оправах поодиноких книг, що залишилися від великої бібліотеки гетьмана, знищеної російськими військами під час взяття міста Батурина (1708). Наступник гетьмана – Пилип Орлик (1672–1742) так писав про книги з бібліотеки І. Мазепи: «Незабутня для мене й досі величезна бібліотека Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом...». З книг гетьмана збереглись: Євангеліє, видане арабською мовою коштом Мазепи в Алепо у Сирії 1708 р., прикрашене дереворитом з гербом гетьмана; «Житія святих» (надруковані у 4-х тт. у 1689–1705 рр.) Дмитра Ростовського (1651–1709), що мають на корінці оправи дві шкіряні наклейки, на одній з яких витіснено: «Іванъ Мазепа Гетман 1700 в Києвъ».

На поч. 20 ст. гербові С. майже не використовувалися.

2) Шрифтовий С. – складається здебільшого з ініціалів власника книги, рідше – з короткого напису. Іноді мав певний геральдичний елемент, наприклад корону, що підкреслювала гідність власника книги. Кожному історичному періоду була  притаманна певна шрифтова культура: шрифт певного малюнка з властивими йому художніми рисами і стилем. У С. П. Могили, Г. Хваличевського, І.-А. Прухніцького, О. Ходкевича та ін. шрифт і малюнок органічно поєднувалися, написи розміщувалися не по прямій лінії, а по колу або овалу. Шрифтовий С. був найбільш поширеним у ХІХ – на поч. ХХ ст. Ним позначали оправи книг своїх бібліотек видатний український історик Д. Яворницький (1855–1940) – відтиск сліпим тисненням «Д. И. Эварницій», граф М. Толстой (1800–1847) – відтиск золотими літерами «С.М.Т.» (скорочення від «Comte Michel Tolstoy»), одеський міський голова, колекціонер і філантроп Г. Маразлі (1831–1907) – відтиск золотим тисненням «Екземпляр Григорія Григоровича Маразлі» та багато інших.

3) Сюжетний С. – книжковий власницький знак, що складається із зображень фігури людини або тварини, декорованих або рослинних мотивів та інших відбитків малюнків на оправі, які відображають особливості особи, захоплення, смаки і професійну діяльність замовника оправи і власника книги.

4) Емблемний С. – символічне зображення, що передає певну ідею, життєві принципи та уподобання замовника книжкового власницького знаку і власника книги та яке може мати короткий вислів-девіз, наприклад: «Frustra vivit qui nemimi prodest» – «Даремно живе той, хто нікому не допомагає». Даний різновид книжкового власницького знаку на оправі книг споріднений з сюжетним С. У 16-18 ст. значна популярність гербових С. в Україні викликала бажання власників книжкових зібрань нешляхетного походження оздоблювати оправи своїх книг книжковими власницькими знаками із символічною декоративною композицією та з різноманітними зображувальними  елементами. Встановлено, що власники великих і старанно підібраних бібліотек, здебільшого, не турбувалися про замовлення індивідуального суцільного С., а прикрашали оправи власних книг набірними платами.

5) Змішаний тип С. поєднує елементи попередніх чотирьох типів С. (в більшості, поєднання зображення емблем та ініціалів). Замовники С. почали доповнювати малюнок книжкового власницького знака відповідним текстом (крилатим висловом, цитатою, девізом тощо), який здебільшого вміщували у рамці обрамлення. Такі короткі надписи, що ілюструють тогочасні зацікавлення представників різних прошарків суспільства, переважно були запозичені із праць стародавніх класиків та Біблії.

6) Вензельний С. – переплетені між собою та витиснені золотом ініціали власника книги. Вензельний С. робили як на корінці, так і на верхній кришці оправи книги. Наприклад, С., позначені на оправах книг переважно 17 ст. у вигляді переплетених між собою і витиснених золотом ініціалів «С» і «А», належали родині князів Сулковських; витиснені золотом переплетені літери «М.W.» належали графу М. Воронцову; «G.G.M.» під дворянською короною – Г. Маразлі; «E.M.T.» під графською короною – дружині М. Толстого, Єкатерині Михайлівні Толстой.

На оправах книг князів, представників вищого прошарку польської шляхти і російського дворянства, зустрічаються С. як гербові, так і вензельні, як, наприклад, на книжках з бібліотеки Олексія Розумовського (1748–1822). У 1751 р. фаворитам імператриці Єлизавети Петрівни, братам Кирилу та Олексію Розумовським надали графський титул. У фондах НБУВ є декілька книг з бібліотеки старшого сина Кирила Григоровича, Олексія Кириловича Розумовського, що мають на оправі витиснений золотом на обох кришках шкіряної палітурки вензельний С. з трьох латинських літер «ACR» під графською короною (кін. 18 ст.).

7) С. монархів і членів королівських родин виділяється і розглядається фахівцями як окремий тип С. з причини високохудожнього рівня його виконання. Найчастіше С. монархів геральдичні, але зустрічаються і шрифтові. Лише у 19 ст., коли придворні бібліотеки почали досягати багатьох десятків тисяч томів, все частіше стали використовувати шрифтові С. (переважно на корінцях книг), з допомогою яких відзначали також нові надходження.

8) С. установ і відомств, зокрема, публічних і відомчих бібліотек, книгозбірень навчальних закладів (університетів, академій, колегіумів, семінарій), релігійних організацій (орденів, конгрегацій, монастирів) та інших установ. У Західній Європі такі С. отримали велике поширення вже у 16-17 ст. Особливо їх багато зустрічається на оправах книг бібліотек різних закладів ордену єзуїтів, що набули свого розповсюдження і в Україні. У 19 – на поч. 20 ст. зазначений тип книжкового власницького знака на оправах книг набув поширення, здебільшого, у вигляді шрифтового С.  Так, наприклад, бібліотека Першої київської гімназії позначала свої книги золотим відтиском літер «Ф.Б.К.І.Г.» («Фундаментальна бібліотека Київської І-ої гімназії»), бібліотека Києво-Печерської лаври – «Б.К.П.Л.», бібліотека Університету св. Володимира – «Б.У.С.В.» або «B.U.S.V.» (для іноземних видань), бібліотека Київської духовної академії мала три варіанти суперекслібрісів – «Б.С.К.Д.А.», «Б.К.Д.А.», «Б.С.» («Бібліотека студентів»). Здебільшого С. установ і відомств у вигляді шрифтових книжкових власницьких знаків були витиснені золотом на корінцях оправ книг.

9) Донаційний С.  відзначав факт дарування книги (іноді навіть цілої бібліотеки) монастиреві, костелу, церкві, приватній особі від певного діяча. Зазначений тип належить до спірних різновидів С. Хоч донаційний С. і є провієнційним книжковим знаком, оскільки зазначає особу, яка володіла певний час книгою, його не завжди можна вважати бібліотечним знаком, тому що власник міг і не мати свого книжкового зібрання. Донаційний С. є інформаційним, оскільки вказує на особу, котра придбала і подарувала книгу певній інституції. Наприклад, на оправах 32 стародруків з бібліотеки Острозького єзуїтського колегіуму (зберігаються в НБУВ)  виявлено гербовий С. внучки знаменитого Костянтина-Василя Острозького (1526–1608), княгині Анни-Алоїзи Острозької (1603–1654), яка часто дарувала книги бібліотеці колегіуму єзуїтів. Значним таким пожертвуванням став благодійний дар 1627 р., на книгах якого із С. княгині присутні записи латинською мовою про приналежність їх Острозькому єзуїтському колегіуму. Вочевидь, дані видання можна вважати книгами з донаційним С., які свідчать про пам’ятний дар мецената і покровителя колегіуму. На С. Анни-Алоїзи Острозької зображено щит, розділений на п’ять полів, в яких поміщені символи родового герба князів Острозьких.

До донаційного С. також відносять книжковий власницький знак на оправі Євангелія, яке подарував Троїцько-Іллінському монастирю генеральний писар Війська Запорізького Карпо Мокрієвич (поч. 18 ст.), на нижній кришці палітурки якого зображено постать пророка Іллі. Оправу ще одного Євангелія, подарованого у 1701 р. Мокрієвичем та його дружиною Анною Кохановською Чернігівській церковній кафедрі, прикрашав масивний позолочений герб роду (над гербом зображено невелику літеру «М», тобто «Мокрієвич»).

10) Окремим типом С. деякі фахівці вважають карбовані герби на срібних з позолотою оправах. Так, окремі оправи Євангелій були оздоблені зазначеними гербами власників або донаторів книг (Лазаря Барановича, Василя Дуніна-Борковського, Михайла Лежайського, Якова Лизогуба, Карпа Мокрієвича, Василя Полуботка та ін.). На золотарській оправі Євангелія московського друку 1688 р., що належала чернігівському полковнику Якову Лизогубу (1677–1698), на верхньому заломі корінця відбито його герб (піднята рука з мечем). Гербовий щит постає серед барокового декору, в оточенні літер «Я. Л. – П.Ч.» («Яків Лизогуб — Полковник Чернігівський»). На срібній оправі Євангелія (кін. 17 ст.) на нижній кришці під середником із зображенням постаті апостола Даниїла з розгорнутим сувоєм в руках, вибито герб миргородського полковника Данила Апостола (1654–1734): серцеподібний щит, на якому зображено двічі перехрещений і внизу роздвоєний хрест, а зверху – рукоятка меча. Довкола емблеми літери – «Д А П В И Ц П В З М», тобто – «Данило Апостол Полковник Військ Їх Царської Пресвітлої Величності Запорізьких Миргородський». Євангелія зберігається в Національному історичному музеї України.

Ще одне видання Євангелія (1762) у срібній оправі мало гербовий С. бунчукового товариша Василя Полуботка на спідній кришці палітурки внизу у центрі композиції. На гербовому щиті було зображене серце, пересічене двома стрілами, а над серцем – хрест. У 1765 р. зазначене Євангеліє Василь Полуботок пожертвував Вознесенській церкві м. Чернігова.

Крім зазначених типів С., деякі дослідники розглядають «видавничий суперекслібрис» як окремий тип С., проте цей різновид здебільшого позначає не власника книги, а прикрашає оправу та вказує місце видання (часто шляхом зображення гербів країн, міст, земель або правлячих родин). По суті, це псевдосуперекслібрис. До них також відносять дедикаційний С. (від лат. «dedicatio» – посвята, дарчий напис), що був призначений для одноразового використання і представляв собою друковану плату з гербом або іншим зображенням на оправі книги. Дедикаційний С. іноді використовувався на оправах підносних примірників видань. Наприклад, львівський синдик Павло Щербіц переклав з латинської та німецької мов «Саксонське зерцало» і «Міське право» та видав у Львові у 1581 р. Один примірник у розкішній оправі з дедикаційним С. він подарував львівським радникам. Людина, для якої призначався подарунок з зазначеним книжковим знаком, мала відзначатися певними бібліофільськими уподобаннями, які проявлялися у створенні власного книжкового зібрання і могли знаходити певний відбиток у дедикаційному С. Даний різновид книжкового знаку споріднений з донаційним С., оскільки фіксував факт дарування.

Витиснені, здебільшого, золотом, герби, декоровані малюнки різноманітних символів, написи і монограми замовників оправ і власників книг виконували функції збереження видань, естетичного задоволення від художнього прикрашення палітурки та забезпечення права власності на коштовні друки (ще до поч. 20 ст. ціна на книги у гарній палітурці залишалася високою). Вивчення  книжкових власницьких знаків на оправах книг дозволяє повернути із забуття імена колишніх власників книжкових зібрань – діячів сфер науки, освіти, політики та духовної культури, а також реконструювати відповідні книжкові колекції, які були знищені або зберігаються розпорошеними у фондах бібліотек чи в приватних колекціях.

У вивченні С. прослідковуються наступні етапи дослідження: виявлення репрезентативного матеріалу; атрибуція виявлених С., їх опис, розробка типології та наукова каталогізація; надалі – джерелознавче дослідження. Правильна атрибуція С. є вирішальною для точного і остаточного встановлення походження конкретної книги.

Попередня формальна класифікація та опис С. здійснюється за такими параметрами: індекс та вид знака (гербовий, вензельний, емблемний тощо); ім’я власника; роки життя; біографія власника; історія бібліотеки; форма знака (овальний, круглий, квадратний, прямокутний, довільної форми з її визначенням, обрамлений або без обрамлення); розмір (подається в міліметрах з точністю до 0,5 мм); матриця (суцільна чи набірна); описання герба (сюжету, емблеми тощо); абревіатура знака (часто позначали титул, посаду, вчений ступінь тощо); легенда або девіз; регалії соціального стану (нагороди, відзнаки, атрибути влади); техніка тиснення (сліпе, золотом, багатоколірне); матеріал (основний матеріал оправи та матеріал С.); місце розташування; місце зберігання; бібліографія (література та архівні джерела, що торкаються як даного знака, так і біографії власника та історії його бібліотеки, окрім того, вказується, де було репродуковано С.); зображення (кольорове зображення знака в натуральну величину, виконане в програмі Photoshop); гравер (або палітурник); бібліографічний опис видання (подається уніфікована назва книги, на оправі якої вміщено С.); провенієнції.

Виявлення, атрибуція та вивчення С. дозволяють: встановлювати походження і побутування конкретних книжкових пам’яток; дослідити особливості розвитку палітурного та декоративно-прикладного мистецтва; проаналізувати читацькі інтереси певних прошарків суспільства в Україні; охарактеризувати торгово-економічні зв’язки з європейськими країнами та визначити інтенсивність книжкової торгівлі. Дослідження С. відкриває  перспективи як для вивчення вже виявлених примірників книжкових пам’яток, так і для проведення у вітчизняних книгосховищах масштабної роботи з виявлення, атрибуції та каталогізації рідкісних і цінних книжок. Атрибуція та науковий опис С. сприяють введенню в науковий обіг нових історичних джерел, закладають базу для масштабного вивчення української книжкової культури.

 

Зображення

 

image
Суперекслібрис, витиснений на шкіряній оправі Біблії Мартіна Лютера (1548)

image
Суперекслібрис Станіслава Куля Нємста (16 ст.)

image
Суперекслібрис Я. А. Прухніцького (16 ст.)

image
Суперекслібрис Вітольда Казімєжа Чарторийського (відтиск на корінці книги) (16 ст.)

image
Суперекслібрис кардинала і міністра Франції Джуліо Мазаріні (1602–1661)

image
Суперекслібріс архімандрита новгород-сіверского М. Лежайського (кінець 17 ст.)

image
Нижня кришка срібної оправи Євангелія з гербом гетьмана Івана Мазепи (1701)

image
Суперекслібріс Московського університету (18-поч. 19 ст.)

image
Суперекслібріс Наполеона (1808)

image
Суперекслібріс Олександра Петровича Родіонова (19 ст.)

image
Суперекслібріс князя Сергія Олександровича Романова (кінець 19 ст.)

image
Суперекслібріс Олексія Петровича Бахрушина (19 ст.)

 

Джерела

 

Чистяков Б. М. Суперэкслибрис и библиофилия / Б. М. Чистяков // Альманах библиофила. – Москва, 1929. – С. 128–155;

Петренко М. Українське золотарство XVI–XVIII ст. / М. Петренко. – Київ: Наук. думка, 1970. – 208 с.;

Ружицький Е. Львівське палітурництво XV – першої половин XVII ст. / Е. Ружицький // Середні віки на Україні. Вип. 2. – Київ: Наукова думка, 1973. – С. 138–149;

Дружинин П. А. Западноевропейский суперэкслибрис XVI — XIX вв. в собрании ВГБИЛ / П. А. Дружинин // Книга: Исследования и материалы: Сб. 74. – Москва, 1997. – С. 218–268;

Ціборовська-Римарович І. О. Бібліотека Вишневецького замку та її книжки у Відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського / І. О. Ціборовська-Римарович // Рукописна та книжкова спадщина України. – 1998. – Вип. 4. – С. 193–211;

Нестеренко П. В. Український суперекслібрис ХVІ–ХVIII ст. / Петро Нестеренко // Родовід. – 1999. – № 1(17). – С. 54–63;

Зінченко С. В. Суперекслібриси архієпископа Львівського Яна Анджея Прухницького (матеріали до вивчення та реконструкції бібліотек XVI–XVIII ст.) / С. В. Зінченко // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2003. – Вип. 10. – С. 192–211;

Шемета Ю. Суперекслібрис Анни-Алоїзи Острозької у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського / Ю. М. Шемета // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2003. – Вип. 10. – С. 157–171;

Зінченко С. В. До питання уніфікації спеціальної термінології для створення електронної пошукової бази суперекслібрисів / С. В. Зінченко // Рукописна та книжкова спадщина України. – 2004. – Вип. 9. – С. 217–231;

Зінченко С. Суперекслібриси Львівського магістрату ХVІ–ХVІІІ ст. / Світлана Зінченко // До джерел: 3б. наук. пр. на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. – Київ; Львів, 2004. – Т. 1. – С. 828–846;

Журавлева И. Суперэкслибрис: к истории книжного знака библиотеки / Ирина Журавлева // Бібліотечний форум України. – 2005. – № 1(7). – С. 3–6;

Ціборовська-Римарович І. Бібліотека Острозького єзуїтського колегіуму: історія та сучасний стан фонду / І. Ціборовська-Римарович // Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Історичні науки. – 2008. – Вип. 13. – С. 378–392;

Нестеренко П. Донаційний суперекслібрис - атрибут високої книжкової культури / П. Нестеренко // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки. – 2010. – Вип. 3. – С. 107–113;

Нестеренко П. В. Історія українського екслібриса / П. Нестеренко. – Київ :Темпора, 2010. – 327 с.;

Кіт Н. Еволюція екслібрису (на матеріалах фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка / Наталія Кіт // Вісник Львівського ун-ту. Сер: Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – 2012. – Вип. 7. – С. 3–18;

Соколов В. Ю. Дослідження суперекслібриса у сучасному книгознавстві / В. Ю. Соколов // Бібліотечний вісник. – 2016. – № 1. – С. 52–62.

Соколов Віктор Юрійович
Статтю створено : 12.03.2015
Останній раз редаговано : 14.03.2017