Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 12
За місяць : 462
Кількість
статей : 496
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Український науковий інститут книгознавства

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ КНИГОЗНАВСТВА (УНІК) – науково-дослідна установа, що існувала в Києві з жовтня 1922 р. по червень 1936 р. при Наркомосі УСРР. Створений на базі Головної книжної палати (ГКП) у м. Києві. Спочатку Інститут розміщувався в 4-х кімнатах за адресою: бульвар Т. Шевченка, 14; з другої половини  1924 р. – у житловому будинку (вул. Пушкінська, 8, пом. 8); у 1930-х рр. знаходився в приміщенні Бібліотеки АН УСРР по вул. Володимирській, 62. Очолював УНІК до вересня 1931 р., як перед тим і ГКП, Ю. Меженко. У перші роки, продовжуючи діяльність ГКП, УНІК складався з чотирьох відділів: книжкового, україніки, преси, прокламаційно-афішного. Після реорганізації восени 1926 р. були створені секції: історії книги, мистецтва книги і техніки (згодом книговиробництва), соціології книги, з 1929 р. діяла також бібліографічна секція. З метою залучення до творчої співпраці провідних науковців у галузі книгознавства не лише Києва, але й всієї України, а також Росії і навіть із зарубіжжя, при УНІКу було створено кілька комісій, в яких на громадських засадах у науковій роботі за планами Інституту брало участь широке коло дослідників. Комісію історії книги очолював С. Маслов; мистецтва книги і техніки – М. Макаренко; бібліографічну – С. Єфремов; тимчасову комісію для проведення бібліотечного перепису – Ю. Меженко. Пріоритетними напрямами в діяльності Інституту були дослідження в галузі історії української книги (С. Маслов, П. Попов, П. Балицький, С. Єфремов) та періодики (В. Ігнатієнко, І. Кревецький), мистецтва книги (М. Макаренко, Д. Щербаківський, П. Курінний), теорії та практики укладання українського бібліографічного репертуару (Ю. Меженко, Я. Стешенко, С. Маслов, П. Іноземцев).

Протягом 1920-х рр. УНІК видав 4 томи «Трудів», 25 номерів журналу «Бібліологічні вісті» (в 21 випуску), 6 випусків серії «Науково-популярна бібліотека книгознавства» (зокрема, вип. 3: Балика Д. А.  Бібліотека в минулому, 1925), 1 випуск серії «Українські бібліологи» (про С. Маслова, до 25-річчя його наукової діяльності), а також понад 60 брошур книгознавчої тематики. Більшість цих брошур є відбитками публікацій у журналах чи збірниках, проте, видані значним накладом (часто в сотні примірників), з власними обкладинками, титульними аркушами, нумерацією сторінок, вони фактично становили окремі видання (наприклад: Биковський Л. Бібліотечна справа в Чехословаччині, 1925; Іноземцев П. Проблема національної бібліографії на Україні, 1929; Боровий С. Наукова бібліотека в сучасних умовах, 1930).

 

Зображення

image
Труди УНІКу
image
Журнал "Бібліологічні вісті"
image
Науково-популярна серія з книгознавства
image
Серія "Українські бібліологи"

Важливим напрямом діяльності Інституту було збирання видань перших пореволюційних років (книжок, журналів, листівок, афіш), чимало з яких невдовзі стали раритетами. Користуючись правом безмитного одержання літератури з-за кордону та активно співпрацюючи із зарубіжними книгознавчими, бібліофільськими осередками, УНІК отримував, крім книгознавчих видань, українські друки з емігрантських культурних центрів. Завдяки цьому його збірка україніки швидко стала неперевершеною за історико-культурною цінністю та повнотою колекцією українського друку (за даними на 1926 р. в її фонді налічувалось 40 тис. книг, 3 тис. назв періодичних видань, близько 25 тис. прокламацій і афіш). унікальними за своїм складом, доступними для всіх науковців були також спеціалізована книгознавча бібліотека УНІКу і систематизована колекція статей із періодичних видань. Крім того, УНІК спочатку орендував у Державному видавництві України, а згодом придбав з метою одержання прибутку комерційну бібліотеку «загального вжитку», яка мала постійне приміщення по вул. Воровського (тогочасна назва Хрещатика) та філії у дачно-курортних  місцевостях поблизу Києва – Святошині, Ірпені, Ворзелі, Пущі-Водиці, Боярці і доставляла книжки передплатникам додому. У 1930 р. до цієї бібліотеки було приєднано всі інші київські комерційні бібліотеки.

Зі збиранням друків безпосередньо пов’язана активна бібліографічна діяльність УНІКу, що бере відлік з брошури Ю. Ковалевського «Правила карткографії» (каталогізації), виданій у 1923 р. Найбільш вагомими є напрацювання Ю. Меженка: «Теоретичні передумови організації української бібліографічної роботи», «Державна бібліографія на Україні та потреби наукової роботи», «Актуальні питання української бібліографії», «До питання про виявлення динаміки літературного процесу бібліографічним методом». За редакцією та з доповненнями Ю. Меженка в УНІКу було підготовлено до друку перший в Україні підручник з бібліографії: український переклад з чеської мови підручника Л. Живного, здійснений Л. Биковським. Співробітники УНІКу активно займалися запровадженням в УСРР міжнародної десяткової класифікації, здійснювали рецензування бібліографічних покажчиків. Розроблялися питання опису різних видів друку, зокрема аркушевих (Н. Заглада). При обговоренні окремих питань в УНІКу точилися дискусії, наприклад, з приводу доповіді М. Козоріса «Бібліографічна праця київських установ», С. Кондри «Стан наукових бібліотек і шляхи до його поліпшення», Ю. Меженка «Завдання державної бібліографії». Першочерговим завданням української бібліографії Інститут вважав створення всеукраїнського бібліографічного репертуару. Готувалися покажчики видань 1917–1921 рр. (до початку роботи Української книжкової палати в Харкові і випуску нею «Літописів українського друку»; укладачі М. Іванченко, В. Шпілевич, Т. Волобуєва); покажчик творів І. Франка, що були вперше надруковані в пресі та вийшли окремими виданнями (К. Довгань); бібліографії української бібліології за 1821–1921 р., бібліографії українського друкарства з 1798 по 1916 р. (Я. Стешенко). Опубліковано як «Труди Інституту книгознавства» ґрунтовні покажчики В. Шпілевич «Бібліографія української літератури та літературознавства за 1928 рік» (т. 3) та В. Ігнатієнка «Бібліографія української преси. 1816–1916» (т. 4). Важливе значення мала запропонована УНІКом, насамперед С. Масловим, методика організації українського бібліографічного репертуару стародруків.

С. Маслов, працюючи в УНІКу, залишив також найбільш плідний здобуток у галузі історії книги. В 1920-х рр. ним було підготовлено найбільш значні праці історико-книгознавчого характеру: «Друкарство на Україні в XVI–XVIII ст.», «Етюди з історії стародруків», «Українська друкована книга XVI–XVIII вв.». У 1924–1925 рр. Інститут організував величезну за кількістю представлених видань виставку з нагоди 350-річчя українського книгодрукування, до якої С. Маслов уклав каталог, виданий УНІКом. Нову сторінку в історії книги в Україні відкрили праці П. Попова «Друкарство, його початок і поширення в Європі», «Початок друкарства у слов’ян», «Матеріали до словника українських граверів» та ін. Активно працювали в комісії історії книги УНІКу такі відомі діячі книжкової і архівної справи як заступник голови комісії П. Клименко, секретар В. Барвінок, Г. Саливон (Гр. Тисяченко), В. Романовський та ін.

Багато зусиль УНІК прикладав до запровадження курсів книгознавства, створення технікуму книгознавства та інших форм підготовки спеціалістів для галузі, але з багатьох причин,  насамперед фінансових, ці намагання виявилися нереалізованими. З 1927 р. для підготовки книгознавчих кадрів вищої кваліфікації в УНІК було відкрито аспірантуру.

 

Зображення

image
Каталог виставки Українського друкарства
image
видання 20-х рр.
image
видання 20-х рр.
image
видання 20-х рр.

 

З часом історико-книгознавчий і бібліографічний ухил у наукових дослідженнях УНІКу поступився місцем дослідженню комплексу «книга – читач», їх функціональним взаємозв’язкам. З 1-го жовтня 1926 р. при секції соціології книги розпочав роботу Кабінет вивчення книги й читача (з 1929 р. – Кабінет читачівства). Директором Кабінету було затверджено В. Іванушкіна, секретарем К. Довганя; з 1927 р. – Д. Балику. Кабінет поставив перед собою декілька теоретичних завдань для вивчення: проблеми книжкового впливу на читача, методи обслуговування читачів у бібліотеці, методи самоосвіти, раціоналізації книговидачі; методика керування читанням, самоосвітою загалом; дослідження фізіологічного впливу книги в процесі читання. Практичним завданням Кабінету було вивчення масових запитів читачів. У 1927–1928 рр. УНІК провів Всеукраїнське бібліотечне обстеження, поставивши за мету систематизувати досвід, набутий бібліотекарями, з’ясувати загальний стан бібліотечної справи в Україні і окреслити подальші шляхи її розвитку. Обстеження проводилось шляхом анкетування, і це було першим масштабним соціологічним дослідженням бібліотек у СРСР. За допомогою добровільних помічників – «бібліотечних кореспондентів» міста і села (бібкорів) Кабінет зібрав великий фактичний матеріал про читацькі інтереси, стан роботи бібліотек різних типів (сільських, міських та ВНЗ) загалом і з вивчення читачів зокрема. З метою  охоплення дослідженням найширших кіл читачів, Кабінет розробив і використав метод дослівної реєстрації читацького попиту в бібліотеках міст, що обслуговували різні категорії читачів: робітників, службовців, учнів, жінок, з урахуванням мотиву попиту як однієї з характеристик читача. Було проведено також дослідження «Робітнича молодь і художня література». У селах, в хатах-читальнях, з причин відсутності в них читацьких формулярів, цей метод був непридатним, тому вивчення інтересів сільських читачів  проводилося методом читання вголос, з подальшим обговоренням прочитаного, з відповідним протоколюванням, перевіряючи у такий спосіб, як сприймають читачі-селяни  різні твори художньої літератури. Надіслані до Кабінету «Протоколи спостережень голосних читань», «Топографічні картки кореспондентських пунктів», виписки з читацьких формулярів та карток, списки бібліотек республіки є надзвичайно цінним джерелом для дослідження бібліотечної справи в Україні. Систематизовані  Кабінетом і згруповані за тогочасними адміністративно-територіальними одиницями  (округами) і типами бібліотек, анкети в архіві УНІКу (НБУВ, Інститут рукопису, фонд 47) складають 26 оправлених томів. Паралельно було укладено довідковий апарат – картотеку з адресами 10 тисяч бібліотек, яка була підготовлена УНІКом до друку у вигляді єдиного в Україні адресного бібліотечного довідника. Зроблені співробітниками Кабінету зведені таблиці, висновки з матеріалів анкетного опитування є цінним джерелом не лише для вивчення історії бібліотечної справи в Україні, але й також важливим досвідом застосування методик проведення масових бібліотечних соціологічних досліджень. Певні результати вивчення викладено у брошурі Н. Біркіної «Бібліотечний кореспондент та його робота» (1929 р.), виданій накладом в 2 500 прим. для безкоштовного розповсюдження. На сторінках журналу УНІКу «Бібліологічні вісті» постійно друкувалися фундаментальні статті за підсумками дослідницької праці його співробітників, зокрема Д. Балики: «Аналітичний та синтетичний метод вивчення читачівства», «Про класифікацію друків за соціальним призначенням», «Ще про наукові та організаційні проблеми книговивчення» та «Бібліологічна педагогіка як наука». Частину матеріалів бібліотечного обстеження, оформлених у вигляді статей, було об’єднано в збірнику «Бібліотека і читач на Україні: Праці Кабінету вивчення книги й читача» і видано друком як 2-й том «Трудів Інституту книгознавства». Досліджувались і інші теми, котрі не знайшли втілення в друці, наприклад, «Бібліотеки хат-читалень за матеріалами обслідування» (Т. Волобуєва), «Бібліотеки сільбудів» (М. Козоріс) та ін.

Анкетне дослідження виявило також помітні відмінності в освітньому рівні бібліотекарів; типовими проблемами, з якими стикалися сільські бібліотекаря, були визначені: перевантаженість роботою в численних громадських організаціях, що заважало основній роботі; сезонний характер праці, оскільки в селах бібліотеки працювали лише взимку; незадовільні матеріальні умови, розміщення книгозбірень у непристосованих приміщеннях. Для міських бібліотек як проблему визначено недостатність штатів бібліотечних кадрів і, як наслідок, надмірні норми на бібліотечні роботи. 

Якщо на початку дослідження проблема читачівства розглядалася в УНІКу як одна з бібліотекознавчих дисциплін, зі своєрідними методами вивчення, то по його завершенні фахівці УНІКу стверджували, що ця проблема починає охоплювати всі інші бібліотекознавчі дисципліни і тим самим змінює цільове спрямування бібліотекознавства в цілому. Вони також наголошували на підпорядкованості всіх інших галузей бібліотекознавства проблемі читачівства, тобто висунули головним у бібліотекознавстві читачецентричний метод; водночас співробітники УНІКу прагнули сформулювати нову схему споріднених дисциплін, в якій книгознавство розумілося як соціологія книги. Так, Д. Балика розрізняв поняття загального інтересу і читацького інтересу, і стверджував, що будь-яка бібліотека впливає на читача безпосередньо властивими саме їй засобами: каталогами, виданнями, виставками, інтер’єрами тощо. Саме він теоретично обґрунтував термін «бібліологічна педагогіка», запропонований В. Іванушкіним у 1926 р. Плідна діяльність Кабінету вивчення книги й читача УНІК сприяла розвитку не лише теоретичних засад вивчення читачів і читання, а й української бібліотекознавчої думки загалом, виникненню в Україні самостійної наукової школи соціологічних читачезнавчих досліджень. Теоретична, організаційно-методична та практична діяльність Кабінету вивчення книги і читача стала науковою базою для становлення одного з напрямів бібліотекознавства – теорії роботи з читачами, читачезнавства.

У 1929 р. УНІК розробив і розіслав бібліотекам Києва анкету з метою збирання відомостей для складання «Путівника по київських бібліотеках». Анкета надсилалася не лише самостійним, відокремленим  бібліотекам, а й багатьом установам, у структурі яких могли існувати бібліотеки, наприклад, музеям. Це була перша в СРСР спроба створення путівника по бібліотеках. Однак подальші події (політичний розгром Інституту, його реорганізація, переслідування укладача путівника Й. Залевського) завадили появі путівника. Деякі відомості з нього про 539 тогочасних київських книгозбірень дійшли до нашого часу завдяки їх опублікуванню в останньому номері «Бібліологічних вістей» (1930, № 4).

Новаторськими можна вважати напрацювання УНІКу в напрямі розроблення галузевої термінології, теорії книгознавства, а також документознавства.

На рубежі 1920–30-х рр. розпочався тотальний розгром радянського книгознавства, насамперед українського, інспірований державними ідеологічними структурами. Зокрема, у 1931 р. гострій критиці були піддані “ідеалістичні та націоналістичні засади буржуазного українського книгознавства”, журнал «Бібліологічні вісті», а також провідні співробітники Інституту – Ю. Меженко, Д. Балика, В. Ігнатієнко, С. Маслов, Т. Алексєєв, С. Єфремов та ін. УНІК обвинувачувався у  відриві від соціалістичного будівництва. Частину колишніх його співробітників (К. Довганя, Й. Залевського, В. Іванушкіна, М. Іванченка, В. Ігнатієнка, М. Козоріса, С. Кондру, Я. Стешенка) було репресовано, інші змушені були звільнитися, припинити книгознавчі студії і навіть виїхати з України. Про різку зміну змісту діяльності УНІКу  свідчить його видавнича продукція у 1930-х рр., спрямована на викриття “шкідливих” здобутків попередників: стенограма засідання Товариства войовничих матеріалістів-діалектиків (відбулося 29 травня 1931 р., з нього розпочався розгром Інституту), під назвою «Клясова боротьба в книгознавстві» (1932), «самокритичні доповіді» К. Довганя «Проти еклектики та ревізіонізму в книгознавстві за більшовицьке переозброєння» (1932) та Н. Біркіної «Проти еклектизму в питаннях читачівства» (1933), 2 томи «Наукових записок» УНІКу – «Проти буржуазних теорій у книгознавстві» (1933) та «Питання радянської книготоргівлі» (1935), брошури-одноденки «Книгу на боротьбу за третю більшовицьку» (1932) та «Заводська преса в боротьбі за першу п’ятилітку» (1932), збірник документів «Директиви про бібліотечну справу» (1935) тощо. Подальша реорганізація, кадрова «чистка» і пов’язана з цим деградація оновленого УНІКу, примусова перебудова його діяльності “на практичні рейки”, акцентування уваги на самокритиці і “роззброєнні” призвели до звуження функцій Інституту і, зрештою, до його перепрофілювання влітку 1936 р. у Науково-методичний кабінет бібліотекознавства та масової бібліографії при бібліотечному управлінні Наркомосу, а фактично – до повної ліквідації УНІКу як наукової установи і національної наукової школи книгознавства, та до істотного згортання книгознавчих і бібліотекознавчих досліджень в Україні взагалі упродовж 1930-х–1950-х рр.

 

Зображення

image
Видання 30-х рр.
image
Видання 30-х рр.

 

Джерела

 

Брусиловська Ф. А. Огляд архіву Українського науково-дослідного інституту книгознавства (УНІК) // Фонди відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. – К., 1982. – С. 52–62;

Ісаєвич Я. Д. Український науково-дослідний інститут книгознавства: традиції й творчий пошук // Наукові праці НБУВ. – К., 1999. – Вип. 2. – С  6–10;

Ковальчук Г. І. Дослідження стану бібліотек України та їх роботи з читачами в 1927-1928 роках // Історія бібліотечної справи в Україні: Зб. наук. праць / Нац. парлам. б-ка України. - К., 1995. – Вип. 1. - С. 58-62;

Ковальчук Г. І. Основні напрями діяльності УНІКу // Бібліотечний вісник. – 1996. – № 3. – С. 19–23;

Ковальчук Г. І. Співробітники УНІК - жертви політичних репресій // Наукові праці НБУВ. - К., 1999. - Вип. 2. - С. 52-94;

Ковальчук Г. І. Український науковий інститут книгознавства і питання національної бібліографїі // Національна бібліографія України: стан і тенденції розвитку. Матеріали міжвідомчої наук. конф., Київ, 12 – 14 квітня 1994 р. / НПБУ. - К., 1995. - С. 24-27;

Ковальчук Г. І. Український науковий інститут книгознавства: історія та наукова діяльність // Бібліотекознавство та бібліографія : науково-метод. зб. - Харків, 1992. – Вип. 31. - С. 102-110;

Новальська Т. УНІК – перша науково-дослідна установа з вивчення проблем українського читачезнавства // Бібліотечний вісник. – 2004. – № 1. – С. 36–39;

Одинока Л. УНІК та проблеми вивчення читачів в Україні // Проблеми вдосконалення каталогів наукових бібліотек: Матеріали Міжнар. наук. конф. (К., 14-17 жовтня 1997). - К., 1997. - С. 128–130;

Тимошенко І. Діяльність Кабінету по вивченню книги й читача (1926–1931 рр.) // Бібліотечний вісник. – 1999. – № 2. – С. 17–20.


 

Ковальчук Галина Іванівна
Статтю створено : 02.12.2014
Останній раз редаговано : 18.11.2015