Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 40
За місяць : 1101
Кількість
статей : 489
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Читачезнавство

Читачезнавство – комплексна галузь наукового знання, що інтегрує вивчення читача і читання, притаманне дисциплінам, котрі вивчають теорію, історію і практику створення, розповсюдження, пропаганди і функціонування творів друку та інших документів. У систему Ч. входять такі взаємопов´язані розділи, як історія читача і читання, соціологія читання, психологія читання і читача.

Витоки вивчення читачів сягають другої половини ХІХ ст., коли на сторінках періодичних видань активно обговорювалися проблеми освіти народу, передусім за допомогою поширення знань та розповсюдження доступних за ціною книг. Саме завдяки друкованому слову мали закріплюватися знання, набуті в початковій, як правило, церковно-приходській недільній школі. Водночас постало питання про створення і видання спеціальної, так званої «особливої» літератури для народу, про відбір книг для читання з кола загальної літератури. Дискусійний характер цих підходів і зумовив поставлення питання про вивчення «читача з народу», його читацьких інтересів та глибини розуміння прочитаного. Одними з перших читачезнавців на теренах України, які перейшли від загальних популярних міркувань і побажань до практичних дій у справі систематичного вивчення читачів, були освітяни М.  Корф, Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Павлик, І Франко.

Започаткував дослідження читачів у кінці 60-х рр. ХІХ ст. знаний український педагог і методист М. Корф. Він першим провів експеримент щодо з´ясування рівня засвоєння та розуміння прочитаних та прослуханих книг як серед учнів земських шкіл, так і серед дорослого населення. За наслідками своєї роботи М. Корф уклав «Каталог народної бібліотеки». Розпочата робота з вивчення читачів була нова і доволі прогресивна. Її підтримали та в подальшому удосконалювали педагоги. Значний фактичний матеріал у 80-ті роки зібрала Х. Алчевська. Результатом її великої подвижницької праці став тритомний бібліографічний довідник-порадник «Что читать народу?» (1886–1906), в якому дана оцінка книг для народного і дитячого читання, представлені висновки дослідження читацьких потреб, що виявлені на основі експериментального використання системи методів, які впроваджувала Х. Алчевська з педагогами в Харківській недільній жіночій школі.

У працях Б. Грінченка, зокрема, «Перед широким світом» (1907), розроблені підходи до вивчення питання сприйняття класичних літературних творів читачами сільської місцевості.

Х. Алчевська і Б. Грінченко дійшли висновку, котрий заперечував думку щодо необхідності укладання та видання «спеціальної літератури» для різних соціальних груп населення та відмінність читацьких інтересів, смаків та уподобань читачів із вищих  прошарків суспільства від потреб читачів «із народу».

Вивченню читацьких потреб та літературних інтересів користувачів бібліотек присвячені роботи М. Павлика. Так, його праця «Про русько-українські народні читальні» містить значний фактичний матеріал про організацію цього напряму роботи бібліотек і читалень Галичини, Буковини та Закарпаття.

Освітяни застосовували різні методи і прийоми дослідження читачів, серед яких: спостереження, відгуки на прочитане (прослухане), рецензії, різні форми проведення бесід із читачами бібліотек. Провідним був метод «перепитування» за підготовленими питаннями, що згодом набрав форми анкетування читачів.

Поглиблене вивчення соціально-психологічних особливостей читачів, характерне для дослідницької діяльності педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст., заклало підвалини одного з  напрямів Ч. – психологія читача і читання.

Науковому дослідженню проблем вивчення читачів у 20-ті роки ХХ ст. сприяли праці бібліотекознавця, бібліографа, соціолога М. Рубакіна.

У цей період вивчення читачів здійснювалось у Всенародній бібліотеці України (ВБУ) та  Українському науковому інституті книгознавства (УНІК), директор якого Ю. Меженко заохочував науковців до розроблення даної  проблеми, що певною мірою визначало стратегію діяльності різних типів і видів бібліотек. Важливим осередком у формуванні теоретико-методологічних засад вивчення читачів в Україні в 20-х роках був Кабінет вивчення книги та читача при УНІК.

Важливі аспекти вивчення читацьких інтересів викладено в працях Д. Балики, який розробив теоретичні засади та обґрунтував методи і напрями цієї роботи в бібліотеках, ввів у науковий обіг спеціальну бібліотекознавчу термінологію. Система методів вивчення читацьких запитів у бібліотеках та впровадження їх у практику розглядалася також у роботах Н. Фрідьєвої. Психологічні особливості різних груп читачів проаналізовано А. Вияснівським.

Науковці УНІКу вперше вводять у науковий обіг термін «читачівство». Тлумачення цього терміну в словниках та статтях того періоду відсутні.  Водночас аналіз праць співробітників Кабінету вивчення книги й читача
(з 1929 р. мав назву «Кабінет читачівства») дозволяє зробити висновок, що цей термін вживався у двох значеннях: по-перше, як вивчення читацьких інтересів певної групи читачів (учнів, робітників, службовців, жінок-робітниць тощо) або ж читацького загалу одного з видів бібліотек («округові», міські, районні, профспілкові, бібліотеки навчальних закладів тощо); по-друге, як узагальнення визначення комплексної програми «Книга-читач», теорії, методології, методів, над яким працювали співробітники. Тобто останнє розуміння поняття «читачівство» можна вважати синонімом терміну «читачезнавство».

У 30-ті рр. ХХ ст. вивчення українського читача гальмувалося переважно складними соціально-політичними подіями в країні. Виходили лише вкрай політизовані бібліотекознавчі праці, в яких піддавалися нищівній критиці прогресивні наукові ідеї.

З 60-х рр. ХХ ст. настає новий етап у розвитку як практичних, так і теоретичних засад вивчення радянського читача. У бібліотеках колишнього СРСР проводилися багатоаспектні, масштабні дослідження всесоюзного рівня «Советский читатель» (1965–1967), «Книга и чтение в жизни небольших городов» (1969–1971), «Книга и чтение в жизни советского села» (1973–1976). Проте регіональна специфіка, особливості вивчення українського читача не відображались, хоча базами досліджень у більшості випадків були бібліотеки України.

Тільки після створення в 1969 р. у Державній бібліотеці України відділу організації науково-дослідної роботи та відповідних підрозділів в інших бібліотеках, за якими було закріплено розроблення проблематики вивчення читачів і читання, стало можливим здійснення досліджень саме українського читача. Характерним для цього періоду є перехід від отримання широкого кола фактографічних даних про читача і читання до поглибленого аналізу, визначення соціальних та психологічних особливостей, що впливали на розвиток читацьких інтересів і зміст читання.

У 70-80-ті роки були проведені дослідження всеукраїнського і регіонального рівнів, серед яких варто відзначити такі: «Книга і читання в житті сучасного села» (1971–1972), «Динаміка читання та читацького попиту в масових бібліотеках» (1976–1977, 1982), «Читання бібліотечних працівників міста Києва» (1980), «Радянський читач-робітник України початку 80-х років» (1981–1984), «Стан бібліотечного обслуговування, читацькі потреби, запити та інтереси окремих національних груп населення в місцях їх компактного проживання на території республіки» (1988–1989), «Читацькі інтереси та попити на українську художню літературу в бібліотеках республіки.» (1989–1991), «Читач обласної універсальної наукової бібліотеки» (1991).

Процес розроблення, проведення та результати досліджень у бібліотеках України висвітлено в публікаціях О. Александрової, Т. Богуш, А. Ладвінської, А. Макарової, О. Мастіпан, Л. Петрової, О. Пилипченко, З. Савіної, В. Студенкової. Історичні аспекти вивчення читачів бібліотек проаналізовано П. Гапченко та С. Зворським.

В історичному аспекті Ч. досліджувала Л. Одинока. В її дисертаційному дослідженні та статтях розкриваються шляхи становлення і розвитку вітчизняного бібліотекознавства. Водночас проаналізовано наукові основи вивчення читачів в Україні, обґрунтовано діяльність УНІКу як провідної організації в питанні розроблення методологічних та методичних засад вивчення читачів та їхніх інтересів у 20-ті роки ХХ ст.

В. Пілецький вивчав читацькі інтереси робітничої молоді та читацьку активність бібліотечних працівників. У депонованій праці «Заводская библиотека в условиях научно-технической революции» подано думки з приводу вивчення читачів у трудовому колективі, означені методи досліджень, котрі найбільш доречно використовувати бібліотекам підприємств.

Читачезнавчі проблеми досліджували українські філософи, соціологи, літературознавці, які, починаючи з 70-х років, вивчали читання різних соціально-демографічних груп. Так, мотиви та структуру читацьких інтересів розглядає О. Семашко, який вивчав улюблених авторів художніх творів студентської молоді. В колі досліджень ученого значне місце посідали проблеми соціології книги і читання. Читання робітників аналізував Г. Сивокінь. Він простежив особливості читання українського читача в різні історичні періоди, дійшов висновку, що літературна творчість значною мірою визначається читацькою ситуацією. М. Ігнатенко доводить, що читання є одним із видів людської діяльності та розглядає читача як безпосереднього учасника літературного процесу.

Розроблення теоретичних основ соціологічного, психологічного пізнання читача, виявлення і аналіз матеріалів з історії читача і читання спонукало науковців до обґрунтування та виокремлення знань про читача в комплексну дисципліну – читачезнавство. Вперше цей термін було введено в науковий обіг російськими науковцями на початку 70-х років ХХ ст. Згодом було визначено основні напрями читачезнавчих досліджень: вивчення читацької психології як структурно-оформленого явища, місце Ч. у структурі наукових дисциплін; дослідження історичних аспектів Ч.; удосконалення соціології читання та соціології читачів.

У цей період набуває подальшого розширення термінологічна база Ч. Науковці обґрунтували необхідність уточнення ключових термінів «читач», «читання» та введення нових – «історія читача», «історія читання», «соціологія читання», «психологічний аналіз друкованої продукції», «бібліотечна психологія», «психологія бібліотекаря (бібліографа)», «психологія спілкування бібліотекаря з читачем», «психологія пропаганди літератури».

Уперше було введено в термінологічні словники дефініцію «читачезнавство».

Проте невирішеним залишилося питання про віднесення Ч. до меж однієї з галузей знань. Книгознавці доводили, що Ч. входить до книгознавчих дисциплін, бібліотекознавці наголошували на його підпорядкуванні бібліотекознавчим дисциплінам. Єдиного концептуального погляду на Ч. як галузь знань запропоновано не було, за межами досліджень залишалось і обґрунтування елементів структури науки. Водночас широко досліджувались основні розділи Ч., інтеграція їх з бібліотекознавством. Зокрема, психолого-педагогічні аспекти Ч. вивчалися за такими темами: читацькі інтереси, мотиви читання та звернення до бібліотек, настанови на читання, інформаційні потреби, взаємозв´язок читацьких інтересів ті інформаційних потреб, керівництво читанням тощо.

Інтеграція проблем бібліотекознавства і соціології  зумовило появу такого напряму досліджень, як соціологія читання, що розширювало знання об´єктивних закономірностей читання та його теоретичного осмислення в розвитку бібліотечних процесів. Значного розвитку набули дослідження історії читача та історії читання.

Після проголошення незалежності України вітчизняні бібліотекознавці  на новій джерельній базі здійснили ґрунтовні дослідження історії культури, бібліотечної й книжкової справи та бібліотекознавства.

Дослідження, здійснені на базі НБУВ та НПБ України, в яких об´єктом виступав читач, засвідчили, що соціокультурні процеси в суспільстві значно вплинули на читацький склад, інформаційні потреби, профіль читання та запитів.

Соціологічні вивчення обласних універсальних наукових бібліотек, міських та районних, що активізувались у другій половині 90-х років ХХ ст., показали особливості читацької аудиторії різних типів бібліотек, мету відвідувань, інформаційні інтереси, уподобання, виявили проблеми відповідності інформаційних ресурсів книгозбірень запитам читачів. Це дозволило визначити стратегію комплектування на тому етапі, надати пріоритет розвитку інформаційних ресурсів, організувати нові структурні підрозділи, внести зміни у технологічні цикли.

Теоретичні аспекти та складові Ч. досліджували вітчизняні науковці. Так, А. Чачко в праці «Бытие книги: Заметки о прошлом и настоящем книжного дела» подає власне бачення Ч. як комплексної галузі знань. Аналіз діяльності Українського наукового інституту книгознавства як спеціального науково-дослідного закладу, здійснений Г. Ковальчук, дозволив розкрити головні напрями роботи УНІКу та його підрозділу – Кабінету вивчення книги й читача. У дослідженні І. Тимошенко проаналізовано історію становлення та розвитку вивчення складу читачів публічних бібліотек України та змісту їхнього читання на початку ХХ ст., введено в науковий обіг фактичний матеріал документів, що зберігаються в архівах України. Книгу і читання як психологічний і соціологічний феномен дослідила В. Медведєва.

У працях Т. Коваль розглянуто еволюцію структури читацького складу наукової бібліотеки у 90-х роках ХХ ст., що дозволило виявити суттєві зміни в соціально-демографічному складі читачів НБУВ, зумовлені зміною пріоритетів та нормативно-ціннісних орієнтирів суспільства. Психологічні аспекти читання досліджувала Н. Чепелева.

Розвиток складової Ч. – історії читачів і читання – знайшов своє відображення в низці монографій, збірниках наукових праць, навчальних посібниках, окремих статтях. Так, у монографіях С. Луппова досліджується історія книги і читання у ХVІІ ст. – першій половині XVIII ст. У монографіях Б. Банка та А. Рейтблата проаналізовано історію вивчення читачів Росії в ХІХ ст. та її витоки. 

Психологічні аспекти пізнання читачів і читання активно досліджували в радянський період Л. Бєляєва, В. Бородіна, Ю. Зубов, М. Карташов, О. Маслова, О. Нікіфорова, Н. Обзоров. Значна увага приділялася соціологічним аспектам вивчення читачів і читання, над якими плідно працювали М. Афанасьєв, Н. Добриніна, С. Смирнова, В. Стельмах.

Однією із робіт читачезнавчої проблематики є монографія І. Бутенко «Книга и чтение на исходе ХХ века», в якій аналізуються статистичні матеріали, досліджуються основні тенденції у видавничій справі, розглядається діяльність бібліотек Росії, а також подається соціально-психологічний портрет сучасного російського читача.

Ю. Мелентьєва порушила питання еволюції читання та його вивчення. Окреслюючи основні періоди у вивчення російського читача, автор зазначила, що найґрунтовніше досліджено ХІХ ст. Інші періоди поки не отримали глибокого і всебічного усвідомлення.

Над різними питаннями Ч. працюють польські бібліологи К. Мігонь, Я. Колодзейська та В. Кондзельський; німецькі бібліотекознавці та книгознавці Х. Кунце, американський бібліотекознавець та інформатик Дж. Шири, дослідники історії читання Р. Картьє, Г. Ковалло, Х. Щтайнберг, французькі дослідники А. Моля, К. Куно, дослідники читання в Англії Д. Кульман, Н. Беннета, Ю. Кингтен.

На початку ХХІ ст. накопичений досвід із вивчення читачів зумовив потребу виокремлення в самостійну наукову дисципліну – бібліотечне читачезнавство як галузь спеціального бібліотекознавства зі своїм об´єктом, предметом, термінологічним апаратом. Назріла необхідність обґрунтувати його історичні, теоретичні, та практичні напрацювання, виявити закономірності та основні етапи розвитку.

Т. Новальська визначає бібліотечне читачезнавство складовою спеціального бібліотекознавства, метою якого є дослідження історії, теорії, методики вивчення читачів бібліотек, факторів, що стимулюють читацькі інтереси різних соціальних груп, шляхів та засобів активізації читацької діяльності.

Змістом бібліотечного Ч. є вивчення історичних та теоретичних аспектів типології читачів, їхніх соціально-демографічних та психологічних особливостей, читацьких інтересів, потреб і мотивацій кола читання, що значною мірою обумовлюють організацію обслуговування, комплектування фондів, бібліотечний менеджмент і маркетинг. Водночас результати вивчення читачів бібліотек певним чином впливають на організацію книговидання, книгопоширення, формування суспільної свідомості, розбудову громадського суспільства.

Джерела

Корф Н. А. Народные библиотеки // Народная школа. – 1882. – № 9. – С. 15–18;

Что читать народу? : Критический указатель книг для народного и детского чтения / [Сост. Х. Д. Алчевская и др.]. – 2-е изд., испр. – СПб. : Тип. Балашева, 1888.  – Т. І. – 806 с. ; 1889.  – Т. 2. – 826 с. ; 1906. – Т. 3. – 802 с.;

Грінченко Б. Перед широким світом. – К., 1907. – 320 с.

Балика Д. А. Вивчення українського читача // Бібл. журнал ВБУ. – 1925. – № 8–10.– С. 68–76;

Балика Д. А. Аналітичний та синтетичний метод вивчення читачівства / Д. Балика // Бібліолог. вісті. – 1926. – № 1 (10). – С. 16–36;

Іванушкін В. Проблема читачівства  та її вивчення / В. Іванушкін . – К. : УНІК, 1926. – 32 с.;

Фрідьєва Н., Балика Д. Изучение читателя: Опыт методики. – 2-е изд., испр. и доп. – М.; Л.: Изд-во «Долой неграмотность», 1928. – 158 с.;

Вияснівський А. Матеріали до конституціонально-психологічного вивчення читачів / А. Вияснівський // Журн. бібліотекознавства та бібліогр. – 1929. – № 3. – С. 5–33;

Керекез Я. Художня література і селянський читач // Критика. – 1929. – № 12. – С. 17–30;

Фрідьєва Н. Я. Вивчення читачів і керівництво  читанням  у  масових бібліотеках України / Н. Я. Фрідьєва // Бібліотекознавство і бібліогр. – 1966. – Вип. 3. – С. 5–18;

Пілецький В. М. Заводская библиотека в условиях научно-технической революции. – К., 1984. – 308 с. – Рукоп. сд. и зарег. 04. 06. 84 г. в ГРНТБ УССР. № 973-УК-84-ДЕП;

Зворський С., Гапченко П. Початки бібліотечної соціології в Україні (з історії вивчення читача і читання в Києві в 1860-х рр.) / С. Зворський, П. Гапченко // Соціологічні дослідження в бібліотеках: Інформ.-аналіт. бюлетень. Вип. 3. – К., 1992. – С. 4–8;

Богуш Т. І., Студенкова В. І. Деякі аспекти розвитку соціології читання в Україні // Державні бібліотеки: сучасні проблеми і перспективи: Зб. наук. праць. – К., 1993. – С. 41–48;

Александрова О. До питання розвитку соціологічної служби по вивченню читання в бібліотеках України / О. Александрова // Соціологічні дослідження в бібліотеках: Інформ.-аналіт. бюлетень. Вип. 8. – К., 1994 .– С. 5–10;

Студенкова В. І. Стан та тенденції читання в державних бібліотеках України / В. І. Студенкова // Соціологічні дослідження в бібліотеках: Інформ.-аналіт. бюлетень. Вип. 10 / НПБ України; Склад. В. І. Студенкова. – К., 1994. – С. 4–21;

Мастіпан О. Читач – основний об'єкт соціологічних досліджень / О. Мастіпан // Соціологічні дослідження в бібліотеках: Інформ.-аналіт. бюлетень. Вип. 22. – К., 1998. –  С. 3–11;

Пилипченко О. Молодий читач на порозі ХХІ століття / О. Пилипченко // Соціологічні дослідження в бібліотеках: Інформ.-аналіт. бюлетень. Вип. 22. – К., 1998. – С. 11–19;

Тимошенко І. В. Вивчення читачів та читання в Україні у 20-ті роки ХХ ст. // Бібліотека. Інформація. Суспільство: Зб. наук. пр. За матер. наук.-практ. конф. УБА. – К., 1998. – С. 73–78;

Тимошенко І. Діяльність Кабінету по вивченню книги і читача (1926–1931рр.) / Ірина Тимошенко // Бібл. вісник. – 1999. – № 2. – С. 17–20;

Чачко А. Трансформація  ціннісних  орієнтирів  на  шляху  від  масової  до публічної бібліотеки: підсумки ХХ століття / А. Чачко  // Бібл. планета. – 1999. – № 1. – С. 34–36;

Савіна З. Сучасний читач та тенденції читання в Україні / З. Савіна // Бібліотечна планета. – 2001. – № 1. – С. 9–10;

Коваль Т. М. Український читач на тлі суспільних перетворень / Т. Коваль // Вісн. Кн. палати. – 2003. – № 2. – С. 28–34;

Новальська Т. В. Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець ХIХ – початок ХХст.): Монографія / Т. В. Новальська. – К., 2005. – 252 с.

Новальська Тетяна Василівна
Статтю створено : 26.05.2015
Останній раз редаговано : 03.05.2017